ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Основні завдання розвитку звукової культури мовлення — виховання звукової культури, збагачення й активізація словника, формування граматичного ладу мовлення, навчання зв'язному мовленню — вирішуються протягом всього дошкільного дитинства, однак на кожному віковому етапі йде поступове ускладнення змісту мовленнєвої роботи, змінюються і методи навчання. У кожній з перерахованих задач є ціле коло проблем, які необхідно вирішувати паралельно і вчасно.

Культура мовлення. Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мови. Культура мовлення – це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Звукова культура мовлення – це фонетично правильна і чиста вимова звуків і слів рідної мови; орфоепічно правильна вимова слів і фраз, що відповідає нормам літературної вимови з правильними наголосами, інтонаціями, паузами і відповідним темпом; чітка дикція; розвинутий фонематичний слух, правильне мовне дихання, вміння контролювати силу голосу.

До загальних мовленнєвих навичок належить мовленнєве дихання, що подає повітря до голосових зв'язок і всього мовленнєвого апарату. Правильне дихання забезпечує нормальне звукоутворення, створює умови для підтримання відповідної гучності мовлення, пауз, засобів інтонаційної виразності.

У дошкільників дихальні м'язи ще досить слабкі, легені малі за об'ємом, тому мовленнєве дихання у них неглибоке, верхньогрудне, вдих переривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають перед кожним словом, навіть посередині слова, «ковтають» закінчення слів, невиразно читають вірші. Створюється враження, що дитина захлинається. Вихователь зобов'язаний навчити дитину правильного мовленнєвого дихання відповідно до її віку.

Під час дихання дитина повинна прийняти правильне положення: грудна клітка розгорнута, плечі відведені назад, розслаблені, голова дещо піднята. Бажано, щоб дитина поєднувала початок видиху з початком мовлення.

Сила голосу — це властивість голосу вимовляти звуки голосно, середньо, тихо, пошепки. Силою голосу забезпечуються такі засоби виразності: словесний і фразовий наголоси, можливість виділення деяких моментів фрази сильнішим голосом, чітка артикуляція звуків. Основна умова звучності голосу — глибоке дихання і здорові голосові зв'язки. Висота голосу залежить як від будови голосових зв'язок, їхньої товщини і довжини, так і від ступеня емоційного мовлення.

Вихователю слід пам'ятати, що у дітей дошкільного віку досить специфічні властивості голосу. Гортань у них значно коротша, ніж у дорослих, голосові зв'язки теж тонші й коротші, а легені менші за об'ємом, тому голос у дітей може бути тихим, слабким, іноді крикливим, зустрічаються й басисті, глухі, сиплі голоси, мовлення монотонне, оскільки відсутня модуляція голосу.

Отже, голос дитини потрібно берегти, не дозволяти їй кричати (викликає перенапруження голосових зв'язок), голосно розмовляти у холодну погоду, надзвичайно голосно читати вірші на святкових ранках.

До засобів інтонаційної виразності належать мелодійність мовлення (ніжність, співучість, м'якість), темп, ритм, тембр (веселий, сумний, тривожний), фразовий і логічний наголос (паузи між мовленнєвими відрізками, підвищення або зниження голосу залежно від змісту вислову).

Наступною складовою звукової культури мовлення є фонематичний слух.

Фонематичне сприйняття — це здатність сприймати на слух і точно диференціювати усі звуки мови (фонеми), особливо подібні за звучанням. Недостатній розвиток фонематичного сприйняття гальмує процес звуковідтворення у дітей, звуки формуються із затримкою і часто спотворені, навіть ті, що вимовляються дітьми правильно. Фонематичне сприйняття — це здатність визначати звуки в слові, їх послідовність і кількість. Диференціація звуків на слух: розпізнаються передусім шиплячі та свистячі приголосні звуки. Далі дитина розрізнює тверді та м'які звуки. В.І.Бельтюков зазначає, що тверді диференціюються краще, ніж м'які. Пізніше дитина розрізняє на слух сонорні та шумні звуки, за ними відбувається диференціювання глухих і дзвінких і останніми – проривних і фрикативних.

У старшому дошкільному віці м'язи артикуляційного апарату достатньо міцні і діти вже здатні правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Однією з причин неправильної вимови є зміна молочних зубів на постійні. В дітей цього віку добре розвинений фонематичний слух. Водночас, не всі діти легко розрізнюють на слух дзвінкі, глухі, тверді та м'які, шиплячі й свистячі приголосні звуки. Діти правильно розпізнають питальну, окличну, розповідну інтонації, можуть інтонаційно передавати свої почуття: радість, сум, здивування, острах, гнів. Більш тривалим стає видих, на одному видиху можуть вимовити фразу із 3-5 слів.

Отже, за нормальних обставин, всі діти до шести років повинні оволодіти звуковою культурою мовлення. Але дитячий мозок ще не достатньо чітко диференціює точні мовленнєві рухи; слабко розвинуті органи, що сприймають і відтворюють звуки (вухо недостатньо правильно розрізнює звуки мови, язик заповнює більшу частину ротової порожнини тощо).

Щодо розвитку звукової сторони мови, то до кінця дошкільного віку дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їхню вимову. Однак цього ще недостатньо для переходу до навчання грамоти і тому для цього дуже важливо мати чітке уявлення про звуковий склад мови (слів) і вміти аналізувати їх.

Навчання грамоти – найважливіший етап розвитку усвідомлення звукової сторони мови. У зв'язку з цим виникає інтерес до дослідження можливостей дитини-дошкільника аналізувати звуковий склад слів.

Отже, передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі: 

1. розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєво-рухового аналізаторів; 
2. розвиток фонематичного слуху; 
3. гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки; 
4. правильне мовлення оточуючих; 
5. змістовність життя дітей у ЗДО; 
6. наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика дітей; 
7. спільна робота ЗДО і сім'ї у вихованні звукової культури мовлення.

ЄДНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО І РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

 

ЄДНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО

І  РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

Сім'я як специфічна педагогічна система

Сім'я, родина - це група людей, яка складається з чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи прийомних) та інших близьких родичів, що живуть разом; соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілізації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства.

Виховна функція - полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві.

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родини з суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод.

Виховання дітей - одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, становлення особистості.

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродинних стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини.

Сім'я - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань.

В. О. Сухомлинський

Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве.

Фізичне виховання виступає сьогодні на перший план, бо пріоритет здоров'я є найвищим. У сім'ї фізичне виховання дітей забезпечується створенням здорового способу життя, правильною організацією розпорядку дня, заняттями спортом, загартуванням організму і под.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у розвитку пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і талантів дітей; формуванні свідомого ставлення до знань і постійного їх оновлення, прагненні до освіти й творчого самовдосконалення.

Моральне виховання в сім'ї плекає гуманістичні основи особистості: любов, повагу, співпереживання, милосердя, доброту, совість, чесність, порядність, справедливість, гідність, обов'язок. У родині зберігається і шанується рідна мова, свобода, незалежність, єдність роду, народу, демократизм стосунків, самостійність та ініціативність.

У сім'ї формуються всі складові справжнього громадянства. Вона є першою спільнотою дитини, що виховує суспільні якості, вчить проявляти свою особистість відповідно до суспільних вимог, для спільного добра. Родина виховує члена суспільства, національно свідомого громадянина.

Трудове виховання в українській родині закладає основи майбутнього життя дітей. Воно забезпечує розуміння праці як вищої цінності людини і суспільства, повагу до людей праці, формує працьовитість, господарність, бережливе ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств, готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Художньо-естетичне виховання в сім'ї закладає основи естетичної культури дітей. У родині відбувається перше естетичне сприйняття прекрасного в природі і навколишній дійсності; формуються естетичні смаки і почуття; створюються умови для оволодіння надбаннями національного мистецтва, музики, побуту, ремесел тощо; виховується потреба створювати навколо себе прекрасне; розвиваються таланти і обдарування дітей.

Методи сімейного виховання - це способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не вирізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку: надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє особистий приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізованим і здебільшого ґрунтується на її конкретних вчинках.

Всіма батьками використовуються: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, які шкодять фізичному і психічному здоров'ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір методів залежить від педагогічної культури родини, її уявлення про цінності, розуміння мети виховання, ролі батьків у становленні особистості дитини, стилю взаємин в сім'ї та іншого. Тому методи несуть на собі яскравий відбиток виховних пріоритетів родини: одна хоче виховати покірність, і тому її методи спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих; інша вважає більш важливим виховання самостійності, вияв ініціативи і, природно, знаходить для цього відповідні методи.

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед них: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, символи, атрибути, реліквії сім'ї та інше.

Важливе місце у вихованні дітей у сучасній родині мають зайняти трудові, моральні, естетичні та інші народні звичаї і традиції. Святкування сім'ями дат народного календаря, що включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День перемоги, День матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Трійця, Івана Купала, Свято зажинок і обжинок, Свято знань, День сім'ї та

Національної незалежності. Дати родинного календаря: день родини, дні народження кожного члена сім'ї, сімейні ювілеї, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків. Ці заходи сприятимуть єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу, зростанню національної свідомості, самоповаги і поваги до інших народів.

 

ВІКОВІ МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

 

ВІКОВІ МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

 

Формування правильної вимови у дітей – це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати звернене до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним.  Велику увагу треба приділяти розвитку функції дрібних м’язів  рук. Рухи рук  тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприйняття, просторового орієнтування, координації рухів.

Рівень розвитку дрібної моторики – один із найважливіших показників інтелектуального рівня дитини. Розвиток дій з предметами в середньому дошкільному віці позитивно впливає на формування пізнавальних психічних процесів: сприйняття, пам’яті, уваги, уяви і, звичайно, на удосконалення мовлення малюків. Тому в заняттях та ігрових вправах з чотирирічною дитиною роботу з розвитку дрібної моторики та координації рухів слід продовжувати.

Пальчикові ігри – це існування за допомогою пальців коротеньких римованих історій, казок тощо. Багато ігор такого роду вимагають участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в просторових поняттях («праворуч», «ліворуч», «вгору», «вниз» тощо).

 У ході пальчикових ігор діти, повторюючи рухи дорослого, активізують моторику рук. Тим самим відпрацьовуються спритність, уміння координувати власні рухи, концентрувати увагу на одному виді діяльності. Пальчикові ігри також сприяють розвитку творчості малят, образного мислення, уяви, фантазії.

Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу до школи. Батьки Рівень розвитку дрібної моторики – один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам'ять, увага, зв’язне мовлення.

Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини; по-друге, покращують розвиток мовлення малюка; по-третє,готують його до оволодіння навичок письма.

З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та  дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом, не забуваючи про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т.п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитку дрібної моторики та координації рухів має стати важливою частиною підготовки до школи.

Пропонуємо Вашій  увазі  завдання,  які  сприяють  розвитку  дрібної    моторики  рук. 

 1.Застібати і розстібати ґудзики (спочатку великі, потім дрібні).

2.Використовуючи стрічки, шнурки навчити дитину зав'язувати і розв'язувати бант, вузол.

 3.Навчити дитину стискати і розтискати кулаки.

 4.Навчити робити руками кільця з великого і інших пальців одночасно.

 5.Робити рух  «долоню» - «кулак» кілька разів поспіль.

 6.Збирати з дитиною пірамідки, матрьошки.

 7.Викладати з кубиків доріжку, парканчик, лавочку, столик, ворота.

 8.Катати олівець між долонями.

 9.Обертати олівець великим і вказівним пальцем.

 10.Грати з мозаїкою і пазлами.

 11.Працювати з розмальовками, малювати.

 12.Ліпити з глини, тіста, пластиліну.

 13.Нанизувати намистинки, гудзики на нитку.

 14.Зробити гороховий басейн. В коробку з-під взуття насипати горох і квасолю. На дно покласти кілька дрібних іграшок. Дитина шукає ці іграшки, «купаючи руки в басейні».

15.Розкладати перемішані горох і квасоля на 2 коробки.

16. Щоденний масаж кистей рук, включаючи кожний палець.

17. Пальчикова гімнастика.

Увага! Ігри з дрібними предметами проводити тільки під наглядом дорослих!

Спеціалістами доведено: що чим більше дрібні рухи підвладні руці тим краще прогресує розвиток розумової діяльності. Рухи пальців і кисті рук дитини мають особливу розвивальну дію. Регулярні вправи з пальцями поліпшують пам'ять, розумові здібності дитини, усувають її емоційне напруження, покращують діяльність серцево-судинної системи, розвивають координацію рухів, силу та спритність рук, підтримують життєвий тонус.

 

«ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ»

 

«ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ»

МОВЛЕННЯ ВИХОВАТЕЛЯ -

один з основних чинників мовленнєвого розвитку дітей

Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

М. Рильський

Мова - духовне багатство народу (Василь Сухомлинський)

Практика сьогодення свідчить, що мовлення дітей різко погіршується. Багато дітей мають низькі та середні досягнення з усіх показників та характеристик мовленнєвих та комунікативних навичок. Особливо помітні відхилення від вікових норм у тих випадках, коли йдеться про розгорнутість, логічність, зв'язність мовлення — і все це стає масовим явищем. Цьому є багато причин, і одна з них — нестача часу у батьків на спілкування із своїми дітьми. Тоді як значимість ролі дорослого для психічного розвитку дитини визнається всіма дослідниками, які наголошують, що дитина не може нормально жити й розвиватися поза стосунків з іншою людиною, вона від народження включена у суспільні відносини.

Очевидно, що таке розуміння умов психічного розвитку дитини висуває на перший план роль спілкування з дорослим. Лише близький дорослий є для дитини носієм культури і лише він може передати її дитині.

Вплив ЗМІ на мовленнєвий розвиток дітей

А що ми маємо нині? Телевізор стає практично єдиним співбесідником і вчителем дитини. Можливо, це не було б так страшно, якби з екрана лунало чітке, грамотне мовлення, але, на жаль, переклади за кадром, навіть дитячих мультфільмів, чомусь на диво незграбні, вайлуваті і часто «шепеляві». Багато дикторів вважають дуже дотепним імітувати заїкання, невиразно вимовляти слова тощо. Це все є порушенням мовленнєвих норм. І за цими зразками опановують мовлення сучасні маленькі діти. Ненормативна лексика, «рваний», так би мовити розмовний стиль спілкування на екрані, реклами, кліпи з мерехтінням не пов'язаних логікою або сюжетом кадрів спричиняють порушення мовлення навіть у дуже здібних у мовленнєвому плані дітей.

У розмові з такою дитиною дивуєшся, як легко вона відтворює слова з реклам, як влучно вписує ці готові фрази у канву розмови, і міркуєш, а що можна зробити, щоб для висловлювання своїх думок дитина використовувала також готові фрази, але високого рівня. Адже використання часто-вживаних виразів допомагає дитині спілкуватися з однолітками та дорослими, особливо, коли ці стійкі словосполучення знайомі кожній стороні.

Роль фольклору у формуванні зв'язного мовлення старших дошкільників

Які ж готові, стійкі фрази ми можемо назвати бажаними у мовленні наших дітей? З огляду на одне з найважливіших завдань дошкільної освіти — виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови... — варто звернутися до народної творчості. Адже народна творчість є невичерпним джерелом педагогічного розвивального впливу, який допоможе збагатити арсенал засобів формування зв'язного мовлення дошкільників. Зокрема, це такі малі форми фольклору, як прислів'я та приказки. Ми настільки звикли вживати ці слова разом, що часом сприймаємо їх як синоніми. Та відмінність між ними є.

Вплив прислів'їв та приказок на влучність та образність мовлення

Важко переоцінити вплив прислів'їв та приказок на влучність та образність мовлення. Про важливу роль прислів'я або образного висловлювання, можна сказати: «Мудрому говорять не прозою, а прислів'ям». І дійсно, для мудрої людини не потрібно довгих пояснень, щоб зрозуміти, як слушно поводитися.

Влучні прислів'я допомагають нам розуміти сенс сказаного, а також спонукають правильно діяти. Уміле використання прислів'я завжди вважали ознакою мудрості. Прислів'ям можна починати або закінчувати бесіду. Крім того, вони можуть дуже влучно вписуватися у канву розмови, і тоді досить важко помітити вжите під час бесіди прислів'я.

Дослідження свідчать, що майже 70% дітей старшого дошкільного віку мають низький рівень знань про малі форми фольклору, а 25% дітей — середній рівень. Старші дошкільники не розуміють різницю між приказкою та прислів'ям.

Не зафіксовано жодного випадку вживання дітьми малих форм фольклору у мовленні.

Які ж методи, могли б прилучити дітей до зразків народної мудрості?

Ситуативність малих форм фольклору

Не слід забувати, що природною якістю малих форм фольклору саме і є ситуативність. Влучне прислів'я чи приказка вписується у ситуацію настільки точно, що здається інакше й не скажеш. «Сон не побачиш, поки не заснеш», — говорить народна мудрість. Іншими словами, прислів'я недоречне, поки для нього нема приводу, так само як сон неможливо побачити, поки не заснеш. З огляду на це слід активно використовувати малі форми фольклору для розвитку у дітей розуміння взаємозв'язку між мовленням людини та ситуацією взаємодії.

Використовуючи в мовленні прислів'я та приказки, дорослий учить дитину спілкуватися виразною мовою. А спілкування з дорослим — основне джерело формування мовленнєвих умінь та навичок дитини.

Використання проблемних ситуацій

Ефективним виявилося використання проблемних ситуацій, під час розв'язання яких педагог має змогу вчити дітей міжособистісного спілкування як з однолітками, так і з дорослими. Створення проблемної ситуації — один із влучних прийомів активізації мислення дітей, а, отже, і мовлення. Результати досліджень свідчать, що не досить пропонувати дітям різний мовленнєвий матеріал. Необхідно ставити перед ними нові комунікативні завдання, які потребують нових засобів для їх розв'язання. Саме такий підхід сприяє розвитку мовленнєвих здібностей, формуванню інтересу до мовлення, розвиненого почуття мовлення, формує творчий підхід до використання засобів спілкування у різних ситуаціях.

Перед дітьми треба ставити завдання, які наразі випереджають рівень їхнього розвитку. Тобто, проблеми, що постають перед дошкільниками, не повинні бути занадто легкими, а отже, розв'язати їх можна лише інтенсивно напружившись розумово.

Значення міжособистісного спілкування

Міжособистісне спілкування істотно впливає на формування зв'язного мовлення дошкільників, зокрема і спілкування з однолітками.

Спілкуючись одне з одним або з дорослим, діти засвоюють готові фрази і використовують їх у своєму мовленні. Однак, дорослий у спілкуванні з дітьми подає зразок мовленнєвої діяльності і критерії її правильності. А у стосунках з однолітками відбувається взаємне збагачення дітей мовленнєвим досвідом.

Дитина з високим рівнем мовленнєвого розвитку є взірцем для тих, у кого недостатньо сформовані мовленнєві навички.

Особливості засвоєння дітьми усталених мовленнєвих виразів

Допомогти дітям побачити красу народного слова, та навчити їх використовувати прислів'я та приказки у мовленні буде не легко. Те, що діти швидко запам'ятовують і відтворюють у мовленні фрази з рекламних роликів і кінофільмів, пояснюється не лише тим, що вони часто повторюються, а й тим, що ці «стійкі словосполучення» не несуть інтелектуального навантаження, і для їх запам'ятовування не треба докладати великих зусиль. Діти часто бачать ситуацію, у якій промовляються ці низькопробні фрази, і, коли подібна ситуація трапляється у їхньому житті, вони легко відтворюють почуте. При цьому діти не звертають уваги на реакцію партнерів зі спілкування, тому їм легко використовувати подібне «сміття».

Лексичні та мовленнєві вправи

Одним із дієвих методів розвитку мовлення дошкільників є використання лексичних та мовленнєвих вправ. Це завдання практичного характеру для вправляння дітей в активному вживанні слів-означень, антонімів, створенні синонімічного ряду тощо. Метою такого вправляння є розвиток словника:

§   збагачення його образними словами — золоте листячко; сонне дерево;

шовкова травиця;

§   розкриття метафоричних образів — вітер гладив ниви; море заснуло; струмок гомонить; небо цвіте хмарами; небо обтрушує зорі в озерце.

Для урізноманітнення вправ  можна використовувати поетичні твори.

Адже поезія є невичерпним джерелом, звідки можна брати яскраві приклади образних порівнянь та метафор.

Використання лексичних та мовленнєвих вправ сприяє розвитку мислення дітей, забезпечує достатній лексико-граматичний запас для висловлювань, робить мовлення дітей більш виразним і барвистим. Дошкільники залюбки виконують вправи, в яких треба:

§   підібрати синоніми до заданих слів;

§   замінити слово іншим, близьким за значенням;

§   завершити порівняння, метафору;

§   перетворити непоширене речення на поширене;

§   відгадати слово; «розфарбувати» слова тощо.

Мовленнєві логічні задачі

Мовленнєві логічні задачі — це розповіді-загадки про природу, відповіді на які дитина може дати лише тоді, коли чітко усвідомлює закономірності та причинно-наслідкові зв'язки між явищами та об'єктами в природі. Тому перед їх використанням ми обов'язково проводимо відповідну роботу. Проблемні запитання спонукають малюків до пізнання, розвивають логічне мислення, активізують мовлення: у дітей виникає бажання висловлюватися, говорити, ділитися своїми припущеннями, знаннями. На перших етапах розв'язанню мовленнєвих задач ми присвячуємо ціле заняття або ж використовуємо їх як частину бесіди, розповіді за картиною тощо. Надалі аби активізувати розумову діяльність дітей, пропонуємо їм самостійно складати мовленнєві задачі.

Розвиток мовлення — це не лише збагачення словника, формування звукової, граматичної культури та удосконалення зв'язного мовлення.

Насамперед, це — розвиток вміння спілкуватися. Тому ми вчимо дітей робити повідомлення, пояснювати, переконувати, доповнювати, домовлятися, хвалити, надихати, дискутувати, вітати, слухати інших, користуватися вербальними та невербальними (міміка, жести, рухи) засобами виразності.

Щоб виховати справжню людину, наша вітчизняна педагогіка повертається до високо результативного,  апробованого століттями педагогічного досвіту народу. Первинність культурно-історичних традицій народу, їх діалектична єдність із загальнолюдською культурою набирають чинності вихідного принципу при визначенні змісту освіти і виховної діяльності школи.

Отже, прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.

СТИМУЛЮВАННЯ УЯВИ У ДІТЕЙ

Що таке «біном фантазії»? Хто його придумав?

Кожна дитина – талант, який треба розкрити

«Біном фантазії» – це збірка вправ, які допомагають розкривати, розвивати творчі  літературно – поетичні здібності старших дошкільнят, активізують словниковий запас дітей, формують світоглядні уявлення.

Досить широко застосовується сучасними педагогами Біном фантазії - це прийом стимулювання уяви у дітей шляхом комбінування різних пар слів. Придумав цей метод Джанні Родарі у книзі "Граматика фантазії". А принцип дії простий — беруться будь-які два слова (біном), не пов’язані безпосередньо один з одним, і на їх основі будуються різні ситуаційні комбінації. Класичний приклад зв’язка "пес-шафа". Це і шафа пса, і пес в шафі, і пес на шафі і т. д. 

Новий образ може з'явитися, якщо взяти два слова, між якими є певна змістова дистанція. Це активізує уяву, внаслідок чого утворюється єдине фантастичне ціле. Слова використовуються не в їх звичайному значенні, вони звільнені з мовного ряду, в якому звично фігурують.

Наприклад:  «бджола» і «лампа» (поєднані за допомогою прийменника), бджолина лампа,  лампова бджола,  бджола в лампі, лампа в бджолі, бджола з лампи, лампа з бджоли, бджола на лампі, лампа на бджолі, бджола під лампою, лампа бід бджолою, бджола між лампами, лампа між бджолами.

Кожне з цих поєднань може бути основою для вигадування конкретних ситуацій, з яких утворюється казка.

Їжачкова книжечка (казка)

Під великим розкішним дубом  притулилася маленька хатинка їжачка Тіма. Затишна, тепла,  дуже подобалась лісовому мешканцю.

Крокуючи лісом,  Тім знайшов цікаву книжку з малюнками. Сів на пеньок і почав її розглядати. Малюнки були різнокольоровими: весняні квіти-першоцвіти, веселі пташки, ласкаве сонечко, стрімкий потічок, грибок-лісовичок. Але прочитати, що  написано Тім не вмів.  Їжачок вирішив знайти когось, хто допоможе прочитати йому книжечку. Пролітала   Сорока – білобока.

- Добрий день ,Білобоко! А   ти вмієш читати? – запитав Їжачок.

- Так, друже, я вмію все на світі робити, - відповіла Сорока.

- Давай   книжечку,  я тобі її прочитаю.

Сорока перевертала книгу  вліво,  вправо, догори,  але нічого  вона не змоглапрочитати, боцебула нелегка справа. Жбурнула книжку геть та й  полетіла. Їжачок не розгубився, підняв книжечку і пішовдалішукати того, хто б змігйомудопомогти …

Конструювання загадок

Цей прийом - стимулювання творчості - в символічній формі відображає дитячий досвід пізнання дійсності. Наприклад, складання загадки про гумку.

1. Відсторонення (гумка – гумовий прямокутничок, якщо ним провести по поверхні , де напис зроблений олівцем,  він зникне)

2. Асоціація та порівняння (поверхня може бути світлого кольору або розділена на дві частини: світлу та  темну).

3.Метаморфічне визначення (це щось таке, що робить поверхню чистою від олівця). І ось загадка набуває такого вигляду :

Всі малюнки олівця зникнуть швидко без кінця.

Придумування історії з новим словом

Дітям пропонуються слова з казки, на основі яких вони придумують нову історію, наприклад,  казка «Рукавичка»: мишка, жабка, вовчик, лисичка, кабан, зайчик. Нове слово – грибок. Історія може  бути такою. 

Прибіг кабан до рукавички  і  проситься жити. Пустили його звірі. Ось – ось вона трісне. Кабан каже: «За те ,що ви мене пустили у своє житло, я вам гостинця приготував – великого  смачного  гриба – боровичка. Ходімо швидше – поласуємо ним. Він такий великий, що на всіх вистачить».

Пішли друзі на лісову галявину.  Теплий дощик зробив справжнє диво – гриб виріс великий-превеликий.  Під ним вмістилася вся звірина команда і ще місце було. Їли його три дні і три ночі, а він усе ріс собі і ріс, бо дощик пройшов чарівний і  грибок  залишався непошкодженим на радість звірятам. Ось  яке  справжнє   лісове  диво!

Казка навиворіт

Прийом перетворення казки цінний не тільки для розвитку пародіювання. З його допомогою можна визначити вихідну точку для вільної розповіді, яка самостійно розгортається в будь – якому іншому напрямку, наприклад:

«Жили собі Дід та Баба, а в них Курочка ряба. Знесла Курочка незвичайне яєчко – казкове, яке виконувало всі бажання старих. Перше бажання  – жити в мирі та злагоді многії, многії роки. Друге – щоб було доволі, що їсти  - хліб і до хліба. Третє –щоб Курочка щоденно дарувала Бабусі та Дідусю прості яєчка.

Створення «вінегрету» з казок

Суть цього прийому полягає в тому, що події з різних казок  переплутуються й розгортаються за новим сюжетом. Наприклад:

Котиться, котиться Колобок, а назустріч йому Червона Шапочка.

- Колобок, Колобок,  ходімо до моєї бабусі в гості, -сказала Червона Шапочка. -А поки ми будемо йти лісом, я тебе навчу нової пісеньки.

            Ми веселі друзі лісовою стежкою йдемо. Гостинці бабусі    разом несемо.

Створення віршів–чистомовок

Під  час вивчення букв першокласники самостійно вчаться складати римовані закінчення віршів–чистомовок.

Буква «Н»                                                    Буква «С»

На- на – на – прийшла вес…           Са – са-са – сіла на ніс о..

Но –но – но – добірнезер..               Су- су – су – я водичку не..

Ну – ну – ну-житечканаж..               Си – си – си- співучі голо..

Ні – ні – ні – сонце у вік..                 Сі – сі – сі – діти у лі..

Не – не – не – впіймайме..

Вправа – гра «Скажи потрібні слова»

Працюючи над римою у створенні віршів, часто використовую вірші, де діти разом підбирають за змістом слова, наприклад:

Зіна в зошиті …(писала)               Для письма, сказати прошу,

Потім казочку …(читала).            Нам потрібновзяти …(зошит).

Телевізор подивилась,                   Коженучень і щоденно

У віконце …(задивилась).             На урок бере…(щоденник).

Ковзани мерщій знайшла              Малювать в альбоміцім

І на ковзанку …(пішла).                Допоможуть …(олівці).

                                                         Ручки й олівці, щоб знали,

                                                          Ми кладемо у …(пенали).

Казка про велику букву

Жила-була маленька буква. ЇЇ зовсім ніхто не помічав: пропускали, недописували, робили помилки.

Сумно стало маленькій букві і вона вирішила відстояти себе.

Одного разу маленька буква вирішила: «Спробую я із середини слова стати на початок. О диво, що сталося?!» Почали маленьку букву поважати, стали писати більшою. Сподобалось це букві, але здалося, що цього замало. Вирішила вона стати в назви міст, сіл, морів, рік, гір, долин. Заповажали букву ще більше. Маючи такий успіх, вона стала в імена, прізвища, по батькові. Від цього буква стала більшати, товстішати, виросла великою. Вона стала у таких словах як Батьківщина, Вітчизна…

З тих пір, куди потрапила буква,  слова пишуться з великої літери.               

Завдання для розвитку творчої уяви засобами слова

І. Ознайомлення з найпростішими прийомами розвитку творчої уяви

1. Біном фантазії. Для гри береться два слова, між якими є певна змістова дистанція. Це вимушено активізує уяву, а в результаті виходить єдине фантастичне ціле. Слова потрібно використовувати по в їхньому звичайному значенні, а звільненими з мовного ряду, в якому вони звично фігурують. Наприклад, на етапі підготовки до сприймання казки М. Трублаїні «Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку», дітям пропонується поєднати слова «лебідь» і «черевички», Ці слова можуть буди поєднані за допомогою прийменників: лебідь у черевичках, лебедеві черевички, лебідь біля черевичок. Кожне ці словосполучення може слугувати основою для вигадування конкретних ситуацій, з яких утворюється казка.

2. Довільне додавання префіксів. Цей прийом є одним із способів словотворчості, що полягає у доформуванні слова за рахунок підключення фантазії. Наприклад, суперкіт, віце-черепаха, антивітер, мікроквітка, мікрохмара, максігніздо, замлис, трикорова.

3. Конструювання загадки. Цей прийом стимулювання дитячої творчості у концентрованій, символічній формі відображає дитячий досвід пізнання дійсності У ході такої роботи діти вчаться добирати прикметники-епітети, практично знайомляться з порівняннями.

4. Придумування історії з шостим словом. Дітям даються слова, на основі яких вони вигадують яку-небудь історію. Наприклад, п’ять слів, які підказують сюжет казки «Лисим ка та Журавель»: лисичка, журавлик, кашка, глечик, гості; з шостим словом, наприклад, крокодил.

5. Казка-навиворіт. Метод «вивертання казки навиворіт» цінний не тільки для розвитку пародіювання. З його допомогою можна визначити вихідну точку для вільної розповіді, яка самостійно розгортається в будь-якому іншому напрямку. Наприклад, дівчина з казки «Кривенька качечка» — зла, нечемна. Не допомагає дідові з бабою, а шкодить, псує хатнє майно.

6) Створення вінегрету з казок.

Суть цього методу полягає в тому, що події з різних казок переплітаються й розгалужуються за новим сюжетом. Наприклад, Колобок у лісі зустрічає бременських музикантів і проситься з ними в дорогу.

7) Створення уявних образів за словесним описом.

— Спробуйте уявити озеро таким, яким його побачила автор вірша «Спить озеро» Леся Українка

— Як можна проілюструвати вірш Я. Щоголіва «Осінь»? Які фарби — теплі чи холодні ви використали б?

— Чому вірш Лесі Українки «Вже сонечко в море сіда...» можна назвати «кольоровим»?

— Впізнайте предмет за ознаками: добра, мила, лагідна, найрідніша. (Якщо діти не відгадують, що це за предмет, то вчитель називає, його функцію).

— Впізнайте предмет за діями: повзе, шипить, блищить, жалить.

8. Створення словесних описів образів.

— Розгляньте сюжетний малюнок у підручнику. Пофантазуйте, які події могли б відбуватися, складіть невелике оповідання

— Розкажіть, як описано Дніпро у вірші Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Якщо ти бачив Дніпро, то опиши, яким він буває, яким ти його побачив уперше

— Пофантазуйте, на що схожа літера, де живе, що їсть, з ким дружить, який у неї характер?

— Опишіть шум дощу (скрип дверей, шурхіт листочків). Який цей звук — товстий чи тонкий, широкий чи вузький, добрий чи злий, солодкий чи гіркий?

II. Складання творів-мініатюр за опорними словами та словосполученнями

1. Складання маленьких оповідань чи казок за набором опорних слів:

— горобець, струмок, подих весни, бруньки, свіжість, добрий настрій;

— дерево, жолудь, вітер, сон, паросток, дубочок.

2. Складання історій з обов’язковим використанням трьох сліп, які взяті з різних творів.

III. Складання творів-описів на основі узагальнення особистих вражень:

— Складіть кілька речень про квіточку. Не забудьте, що вона, як і ви, мріє, дихає, радіє, сумує, сподівається.

— Уявіть, що у вас в руках пензлик. Опишіть тихий осінній день.

— Спіймайте у долоньку сонячний зайчик. Розкажіть про свої враження.

— Розкажіть про мрії тихого літнього вечора, який нечутно щоразу ночує за вашим вікном.

— Опишіть, яким ви уявляєте фантастичне місто.

— Розкажіть, якою ви уявляєте школу майбутнього.

IV. Придумування казок

1. Створення власної казки-кальки з будь-якої відомої.

2. Переплітання подій різних казок та створення власної оригінальної казки.

V. Складання віршів

1. Доказування чистомовок.

2. Складання римованих віршів на тему. Наприклад:

Ки-ки-ки, ки-ки-ки, На горищі є мішки. Ка-ка-ка, ка-ка-ка,... (Прийшли мишки до мішка).		Ку-ку-ку, ку-ку-ку, ...(Миші з’їли всю муку). Ко-ко-ко, ко-ко-ко,... (Гірко плаче Пилинко).
	Ок-ок-ок, ок-ок-ок,... (Це ж був його мішок).

3. Доповнення віршів добиранням слів, що римуються.

4. Відновлення віршів на основі рими і змісту.

Киця любить, як по спинці	(1)
Як дарують їй гостинці,	(3)
Гладжу киценьку свою,	(3)
Кашку, молочко даю.	(4)

5. Складання віршів за римами: кульбаба-баба, травичка- сестричка.

6. Складання віршів-хоку (трирядковий білий вірш-метафора, в якому змальовується певний об’єкт природи). Для об’єкта опису можна взяти, наприклад, краплинку роси на квіточці, світлячків уночі, листочок на воді.

7. Складання віршів-небилидь за одним із початків: «Зустріла жабка слоненя», «Так печемо ми пиріг...».

8. Складання римованих текстів, використовуючи алгоритм створення лімериків.Лімерик є одним із засобів розвитку мовленнєвої творчості. Це короткий вірш, який складається, як правило, з 5 рядків. Лімерик пишеться у жанрі нонсенсу (небилиці, абракадабри). Римовані тексти цього жанру почали складати в Ірландії у місті Лімерик. Лімерик римується таким чином: 1-2 рядок між собою; 3-4 рядок між собою; 5 рядок є висновком і може не римуватися.

Лімерик повинен мати яскраво виражений парадокс або гіперболу. Наприклад:

Жив-був кумедний ведмедик Пух.

Був дуже добрий і навіть любив набридливих мух.

По лісу він собі блукав,

Усіх друзів медом пригощав.

Ось такий чудернацький був ведмедик Пух.