ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВПЕВНЕНОСТІ ДИТИНИ

Проблеми формування соціальної впевненості дітей дошкільників як психологи та педагоги приділяють постійну увагу. Зазначимо, оскільки дошкільна освіта – перша ланка у неперервній системі освіти, то від того, який початковий «старт»  буде дано малюкові, значною мірою залежатимуть якість та динаміка його особистіcного розвитку, життєві установки та світорозуміння дорослої людини. У зв'язку з цим особливо актуальною є проблема розвитку соціальної впевненості особистості вже з дошкільного віку.

Найчастіше в педагогічній і психологічній літературі соціальна невпевненість на рівні зовнішніх поведінкових проявів описується як некомунікабельність, сором'язливість, актуальність, тобто як гіпоактивність. Якщо ж невпевнену поведінку розуміти на глибинному особистісному рівні як невпевненість в самому собі, в своїй доцільності в соціумі, як конфлікт індивідуального і соціального, то її проявом може бути і гіперактивність у вигляді неслухняності і агресивності. І те і інше – гіперактивність і гіпоактивність – форми часто неадекватних захисних механізмів соціальне невпевнених дітей.

Тому одне з найважливіших завдань педагога – формування у дітей упевненості в собі і в своїх силах, а також позитивного ставлення до себе і до навколишнього світу.

Для нормального розвитку кожна дитина має потребу в атмосфері любові і психологічному благополуччі та захищеності. І якщо вона недоотримує її, то це підштовхує до інфантильного поводження, до неадекватних захисних поведінкових реакцій, формує соціальний страх у різних його проявах - занепокоєнні, тривозі, провині, гніві, тобто у тому, що ми називаємо соціальною непевністю. Соціальне невпевнені діти, що мають неадекватну самооцінку, схильні мало не в кожній справі знаходити непереборні перешкоди, реагуючи на них неадекватною поведінкою. Високий рівень внутрішньої тривоги не дозволяє їм пристосуватися спочатку до дитячої групи, потім до шкільного життя, і та ж проблема переходить в доросле життя. Дитина оцінює себе «очима» соціуму. І яка її самооцінка (уній відбита оцінка соціуму) такий її соціальний статус, можливість взаємодіяти з соціумом, оптимальність адаптаційних характеристик і, по суті, таке її психічне здоров'я. Відхилення від оптимальної взаємодії з самим собою, з соціумом викликають соціальне невпевнену поведінку – це шлях до нездоров'я.

Головною метою модернізації дошкільної освіти на сучасному етапі розвитку держави є цілісний розвиток дитини як особистості.

Соціальн0 невпевнені діти – це діти, що не уміють гармонійно взаємодіяти самі з собою, з соціумом, із зовнішнім світом. Такі мають неадекватну самооцінку, схильні мало не в кожній справі знаходити непереборні перешкоди, реагуючи на них неадекватною поведінкою. Високий рівень внутрішньої тривоги не дозволяє їм пристосуватися спочатку до дитячої групи, потім до шкільного життя, і та ж проблема переходить в доросле життя.

Виховання громадянина завжди було в епіцентрі уваги педагогічної науки і практики. Останнім часом воно набуває нового звучання у зв’язку із пріоритетністю проблеми виховання незалежної особистості, здатної до самореалізації в змінному соціумі. Виховання суспільно значущих якостей - неодмінна складова формування особистості! І Базовий компонент дошкільної освіти трактує виховання як залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, формування ціннісного ставлення до дійсності.
        Соціалізація дитини, тобто її входження у світ людей, починається від самого народження. Першою людиною у цьому процесі стає мати. Саме вона віддає дитині більшу части свого життя, дає перші приклади любові, ніжності, турботи, вчить малюка спілкуватися з іншими людьми.

Вікові прояви соціальної компетентності дітей дошкільного віку

Молодший дошкільний вік. Дитина знає себе в сім'ї близьких, дорослих та дітей, їхні родинні стосунки; в дошкільному закладі - ім’я та по батькові педагогів. Розуміє вимоги дорослих до її поведінки, виявляє інтерес до спільної з ними та з іншими дітьми діяльності. Розуміє відмінність між дорослими та дітьми. Розуміє захищеність дітей батьками. Розрізнює рідних, знайомих і близьких людей. Вміє вітатися, дякувати, просити допомоги і пропонувати її. Виражає своє ставлення до людей словами та іншими способами.

Середній дошкільний вік. Дитина знає, що людина народжується і живе в сім'ї, розуміє значення родинних взаємин, злагоди й порядку в домі, вміє виявляти турботу про рідних і любов до них. Знає правила спілкування зі знайомими, «сусідами, друзями батьків» та незнайомими людьми. Виявляє турботу про людей відповідно до їхнього віку. Розуміє стан і настрій дорослих та дітей. Розуміє значення добрих стосунків з дітьми і педагогами в дитячому садку. Вміє спільно діяти у грі, під час занять. Знає і виконує правила ввічливого спілкування. Розуміє, що в товаристві слід дотримуватись певних норм. Виявляє інтерес до дій і слів вихователя, прагне співпрацювати з ним, отримати схвалення за добрі вчинки. Вміє розповідати про своїх друзів, про їхні риси характеру. Розуміє вимоги до своєї поведінки у спільній діяльності. Турбується про молодших дітей і вчиться у старших.

Старший дошкільний вік. Дитина розуміє сімейні взаємини, ставлення членів родити одне до одного. Знає свій родовід, усвідомлює, що честь роду залежить від кожної людини. Бере участь у вшануванні пам’яті предків, у стосунках з сім’єю, родичами, які живуть поруч і далеко. Виявляє інтерес до родинних реліквій, бере участь у підтриманні родинних традицій. Має сформовані уявлення про доброту, гуманність, щирість як важливі якості людини та людських взаємин; про справедливість як здатність правильно оцінювати вчинки людей; про чесність як вимогу відповідати власною поведінкою тим критеріям, які застосовує, оцінюючи вчинки інших людей. Виявляє самоповагу, що ґрунтується на усвідомленні своєї індивідуальності, права на самовираження, на власні почуття та самостійну поведінку, яка не створює проблем для інших людей. Розуміє стан і почуття іншої людини з її вигляду, інтонації, дій, виявляє повагу до її почуттів, усвідомлює її право бути такою, якою вона є. чуйно ставить до інших людей залежно від їхнього віку та статі.
       Вміє запобігати конфліктів і розв’язувати їх. Розуміє ставлення людей до себе. Почувається природно в товаристві знайомих і незнайомих людей. Знає, як реагувати на прояви справедливого ставлення до себе, розуміє причини цього і намагається усунути їх. Прагне, щоб взаємини були коректними, толерантними. Розуміє поняття «дружба» і «товаришування» й відповідно поводиться з однолітками.

Має уявлення про державу, її символи, про свій народ, національні особливості українців. Знає національні пам’ятки, героїв, виявляє повагу до них, вшановує національні святині. Розуміє поняття «людство», шанує звичаї інших народів.

Сьогодні дедалі очевидніше, як важливо формувати в дітей відкритість до світу людей як потребу особистості, навички соціальної поведінки; розвивати усвідомлене ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов’язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми, формувати готовність до сприймання соціальної інформації.

Загальні підходи до формування соціальної компетентності дитини визначаються принципами гуманізації виховання – олюдненні вихованих стосунків, визнанні цінності дитини як особистості, її значущості суспільстві, заснованої на усвідомленні своїх зв'язків з оточуючими людьми і в цілому – місця в людстві. Такий підхід відповідає загальній меті виховання – формуванню цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культури у творчій життєдіяльності, саморозвиток і моральну саморегуляцію поведінки.

Питання про співпрацю дошкільного закладу з родинами вихованців завжди було і залишається надзвичайно важливим для дошкільної педагогіки. Адже першою фазою соціалізації дитини є виховання і сім'ї. Тут дитина встановлює свої перші зв’язки з іншими людьми, з рідними. На всіх етапах життя людини сім'я є найважливішим компонентом мікросередовища. У житті дитини протягом перших років домінують соціалізуючі впливи сімейного оточення. Перевага сім'ї як виховного колективу полягає в тому, що дитина має можливість постійно спостерігати поведінку батька й матері в неофіційних сімейних стосунках; спілкуватися з людьми різного віку, статі, життєвого досвіду; просто і природно залучатися до реального життя. У сім'ї складаються емоційно насичені взаємини між батьками й дітьми, які мають особистісний характер, набувається необхідний соціальний досвід.

Другою фазою соціалізації є формування початкових соціальних зв'язків дитини поза межами родини. Такі зв'язки діти встановлюють з однолітками й новими дорослими в дошкільному закладі. Саме в дошкільному закладі вони набувають важливого суспільного досвіду, основних знань і вмінь, необхідних для подальшого життя серед людей, залучаються до різних видів діяльності. Інакше кажучи, якщо в сім'ї дитина соціалізується у визначених умовах взаємин членів родини, то дошкільний заклад, значно розширюючи коло близьких і далеких людей, презентує їх взаємини у виховному контексті.
       Відтак першим соціальним інститутом, що відповідає за соціальну зрілість дітей дошкільного віку, має бути дошкільний заклад з його виховною, консультативною та просвітницькою функціями. Саме специфіка дитячого садка сприяє полегшенню процесу входження зростаючої особистості в широкий світ реальних соціальних відносин, прищепленню навичок практичного життя, її індивідуалізації та соціалізації. Неабияку роль у цій роботі відіграють дорослі, а саме: батьки, вихователі. Найближчі дорослі створюють певний виховний простір, який відповідає умовам духовності, захисту, раціонального дозування позитивних та негативних переживань, що давало б дитині відчуття впевненості в собі та людях, які оточують. Дорослий презентує для дитини суспільство, займає центральне місце в духовному світі дитини, виступає носієм знань, умінь, моральних цінностей, а з іншого боку - безпосереднім організатором виховного процесу.

Перебування дитини в людському оточенні сприяє становленню соціального досвіду, соціальної компетентності, досвідченості, (обізнаності; у дошкільника формуються певна соціальна поведінка, здатність бути адекватним ситуації, вимогам і сподіванням авторитетних дорослих; розвиваються соціальні потреби, здібності, мотиви поведінки та діяльності. Значення соціального розвитку для особистісного становлення полягає, передусім у формуванні соціальної компетентності гарантує усвідомлення дитиною того, як слід себе поводити, щоб бути гармонійною, співзвучною з іншими, почувати себе в будь-якому товаристві комфортно.

Сім'я і дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не взаємовиключають один одного й не конкурують між собою, а взаємодоповнюють і коригують впливи один одного.

У взаєминах з батьками педагоги прагнуть керуватись такими принципами побудови стосунків, як принцип єдності й наступності, відмовляються від принципів паралельних взаємин, спроб підмінити один одного. Партнерство педагогів і батьків - партнерство рівних учасників спілкування, які прагнуть оволодіти мистецтвом спільної дії, налагодити співробітництво.

Формування соціальної компетентності дошкільника розпочинається в родині та продовжується в дошкільному закладі. Тому соціальний розвиток дитини залежить від спільних зусиль батьків та педагогів.

Однак людина стає людиною лише взаємодіючи з людьми. «Свідомість закону, моральне розуміння волі закладається лише в спільності, у контексті з людьми», - підкреслює Софія Русова, - Для окремої особи, відірваної від громадського життя, не існує закону, не виявляється безумовної ідеї добра. Лише в спільності, у спільному житті всіх людей складається моральний і юридичний закон, моральні завдання та обов'язки. Тому у вихованні гуманізму Софія Федорівна чільне місце надає оточенню дитини, оскільки з оточення діти «переймають усе, у чому бачать якийсь інтерес, переймають і добре, і зле, красне й іншого разу - бридке. Через те й треба, щоб вони у своєму оточенні бачили найбільше добра і краси.

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку

Особистість людини є складним утворенням, процес розвитку, становлення і формування якого залежить від багатьох чинників: біологічних, природного і соціального середовища, виховання і навчання, власної активності дитини.

Із немовлячого віку людина розвивається як істота соціальна. Джерелом і умовою цього розвитку е суспільне середовище. З допомогою людей, через людей вона весь час взаємодіє з навколишньою дійсністю. Взаємодія дитини із середовищем, передусім із соціальним оточенням, мікросередовищем, засвоєння культури людства відіграють важливу роль у її психічному розвитку, становленні її як особистості.

Особистість – людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, у якої склалися власні погляди на оточення, певний рівень саморозуміння, набули структури психічні процеси і властивості

Вона виникає у результаті культурного і соціального розвитку.

У дошкільному віці формуються психологічні якості і механізми особистості, налагоджуються зв'язки, відносини, які становлять ядро особистості. У цей період формується стійкий внутрішній світ, форми поведінки, які дають підстави вважати дитину особистістю.

Вплив дорослих на розвиток особистості дошкільника.

Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприяють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми інтересами і думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислення, пам'яті, вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані.

Розвиток особистості дитини охоплює такі якісні зміни:

1) розуміння дитиною навколишнього світу, усвідомлення свого місця в ньому, що породжує нові мотиви поведінки, під впливом яких вона здійснює свої вчинки;

2) розвиток почуттів і волі, що забезпечують дієвість мотивів, стійкість поведінки, її незалежність від зовнішніх обставин.

Основний вплив дорослих на розвиток особистості дитини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей. Однак цей вплив не обмежується близькими людьми. Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони працюють, слухаючи розповіді, казки, переглядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка людей, яких поважають, про кого схвально говорять, авторитетних однолітків, персонажів казок, мультфільмів та ін. Вирішальними в освоєнні зразків поведінки є оцінки, які дають дорослим, дітям, персонажам казок, фільмів, розповідей люди, думка яких для дитини найавторитетніша.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово малюки починають самостійно оцінювати свої вчинки на основі власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники.

У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти звертаються до вихователя з приводу порушення правил поведінки їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх. Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.

У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми, оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів. Дітям нелегко опановувати такі правила, вони часто застосовують їх формально, не розуміючи суті й особливостей конкретного випадку. Оволодіння ними відбувається на основі досвіду.

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як правило, сім'я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється відносною самостійністю дитини, залежністю життя і благополуччя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі впливи, як схвалення і несхвалення батьків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дитини. Від їх характеру залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки.

Виховання з використанням суворих, але суперечливих вимог і заборон, як стверджують психіатри, зумовлює у дітей неврози, нав'язливі стани і психостенію. Негативно впливають на їхню самооцінку і досягнення, породжують невпевненість у власних силах намагання дорослих ізолювати дитину від однолітків, позбавлення її елементарної самостійності, докучливі повчання і моралізування (з метою привчання до доброго, позитивного), образи, приниження, висміювання і фізичні покарання за помилки і невдачі, навіювання дитині її слабкості і неповноцінності.

У кожній сім'ї між дитиною і батьками, попри певні спільні ознаки, складаються особливі індивідуальні стосунки. Залежно від використання батьками методів впливу їх стосунки з дітьми кваліфікують як демократичні й авторитарні.

За демократичної форми сімейного впливу дорослі намагаються на рівних контактувати з дитиною, довіряють їй, поважають думку, роз'яснюють прийняті у сім'ї правила, змістовно відповідають на дитячі питання тощо.

Використання багатьох обмежень відносно дітей передбачає авторитарна форма сімейного впливу. Батьки-диктатори дбають про непохитність власного авторитету, неухильне підкорення дітей їх волі, до мінімуму зводять спілкування з метою пояснення правил поведінки тощо.

Діти з демократичних сімей частіше виявляють схильність і прагнення до творчості, ініціативність, лідерські якості, нонконформізм (неприйняття пристосовництва), адекватну емоційність у соціальних взаєминах.

Психологічний клімат у сім'ї, який відображається на характері спілкування з дітьми, рівні інтересу до них, їхніх проблем, піклуванні та увазі до них, є суттєвим чинником формування морального обличчя дитини. Чим менше ласки, піклування і тепла одержує дитина, тим повільніше формується як особистість, тим більше схильна до пасивності й апатичності, тим вища ймовірність формування у неї слабкого характеру. Дружні стосунки, тепла сімейна атмосфера, в якій росте дитина, сприяють формуванню почуття особистої захищеності, впевненості в собі, оптимізму.

На формування особистості дошкільника впливає і склад сім'ї. Дитина, у вихованні якої, крім батьків, беруть участь бабусі і дідусі, більше здатна до співчуття, доброзичливіша, однак менш самостійна і наполеглива, їй бракує організаторських здібностей.

Вплив родичів на розвиток дитини залежить від того, як вона ставиться до них, оцінює їх. Прихильність дитини до рідних виражається у бажанні бути поруч (особливо, коли дитина хворіє або переживає страхи, налякана), гратися з ними, зробити їм приємний подарунок, у співпереживанні радощам і смуткам батьків. Ці почуття діти реалізовують і у малюнках, висловлюваннях.

Особлива роль у сімейному мікросередовищі дитини належить матері, оскільки їй віддають перевагу діти всіх вікових груп. Важливе значення мають також стосунки з батьком, братом, сестрою, дідусем і бабусею, нерідко – з далекими родичами.

 

 

 

«ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ ДИТИНА». ЯК ПРАВИЛЬНО ЗНАХОДИТИ ПІДХІД ДО ДИТИНИ

 

Індивідуальний підхід у вихованні дітей різних типів темпераменту

Темперамент дитини - один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, "Індивідуальний підхід у вихованні - це варіативне використання педагогом цілісної системи засобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням комплексу індивідуальних відмінностей дітей" (Кузьменко В. У. Індивідуальний підхід: десять кроків // Дошкільне виховання. - 2006. - № 7. -С. 10-12). На думку дослідниці, успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні залежить від наступних передумов:

- поєднання індивідуально-диференційованого підходу до дитини із вихованням дитячого колективу;

- опора на позитивне у характері та особистості вихованця; спрямованість педагогічної роботи на подолання наявних у нього негативних проявів;

- визначення причин формування індивідуальних відмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов життя та виховання);

- єдність вимог до дитини з боку дорослих (педагогів, батьків таін.);

- системність у здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, що утворюють неперервний цикл.

Змістом окремого циклу в індивідуальному підході є послідовність десяти етапів:

1) попереднє виявлення індивідуальних особливостей розвитку;

2) аналіз отриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення;

3) фіксація результатів діагностування у щоденниках спостережень, психологічних паспортах дітей та психологічному "портреті" дитячої групи;

4) систематизація, узагальнення та аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостей розвитку дитини;

5) визначення першорядних та другорядних індивідуальних завдань роботи з дітьми та їхніми родинами;

6) вибір адекватних методів і прийомів, форм та засобів виховної роботи;

7) визначення варіативного навчального змісту;

8) створення та комплектація варіативного предметно-ігрового середовища розвитку дитини;

9) практичне здійснення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі;

10) прогнозування стратегії і тактики навчання та виховання. Тип темпераменту - одна з найважливіших умов походженняіндивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку певних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик - нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик - млявий, байдужий, консервативний.

Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей - це ті вихідні умови, в яких повинен діяти вихователь, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні задачі.

Так, для сангвініків важливо забезпечити збереження їх інтересів, формувати вміння розгортати сюжет гри, знаходити в ньому нові повороти, повертатись до розпочатої роботи та завершувати її. Враховуючи знижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси інших людей - і дорослих, і ровесників.

Для холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних ситуаціях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку дорослого. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати таких дітей взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, які внаслідок швидкої втомлюваності часто порушують поведінку, не слід жорстко карати, важливіше - створити умови, що попереджають перевантаження дитини та надмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливу справу.

Дитина-меланхолік відзначається мрійливістю, деякою відчуженістю від інших дітей, надмірно чутливі до емоційного ставлення до них оточуючих. Тому у виховних впливах мають переважати заохочення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують на негаразди свої та ровесників, потребують у ці моменти моральної підтримки, висловлення дорослими впевненості в їх силах і можливостях. Щоб дитина успішно долала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхоліки уникають галасливих забав та ігор, прагнуть до спокійних ігор. Якщо таких партнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже потрібно залучати таких дітей у колективні справи, знаходячи посильну для їх виконання роль.

Динамічні особливості психіки дітей проявляються і у мірі їх фізичної активності - рухливості. Вихователів та батьків турбують, насамперед, надмірно повільні або надмірно рухливі діти. Їх, як правило, не так багато у групі дитячого садка, але вони можуть розбалансовувати чітко встановлений для всіх режим дня, виконуючи дуже швидко, або дуже повільно окремі режимні моменти.

Діти з уповільненою поведінкою постійно перебувають у невиграшних для себе ситуаціях: коли всі вже закінчили одягатись і пішли на прогулянку, ця дитина ще у роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще за столом тощо. Їх намагання робити щось швидше призводять до розпаду діяльності, коли дитина стає взагалі нездатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути дуже чутливими до зауважень дорослих, в них виникає підвищена мотивація їх уникнення. Вони глибоко переживають свою уповільненість, стають замкненими, неконтактними. М. М. Кольцова рекомендує у роботі з цими дітьми враховувати наступні застереження:

- входження в роботу вимагає часу, поспіх ще більше гальмує інертну дитину;

- у вимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рівний тон, адже малюк діє не навмисне, а тому, що інакше не може;

- будь-яке навантаження, завдання даються на позитивному емоційному фоні, включають елемент гри.

Надмірно рухливі діти випереджують одноліток у більшості справ, причому не завжди при збереженні якості виконання. Причиною такого явища є зниження здатності до самоконтролю, зумовлене швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей варто залучати до допомоги іншим, у тому числі, повільним дітям, стежачи при цьому щоб допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумілості. Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо негативно позначаються на стані нервової системи, призводять до її перезбудження. Варто врахувати закономірності підтримання інтересу до справи у таких дітей, давати їм особливо захоплюючі завдання, включати у ігри з ровесниками, які вміють урізноманітнити сюжет, наситити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, які вміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичок самоконтролю, більш критичного ставлення до результатів роботи.

Як зауважив В. О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю дітей можуть приховуватись хвороби серцево-судинної, травної, нервової систем. Незважаючи на враження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слід попередити перезбудження нервової системи. що часто виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спокійне, але настійливе пред'явлення вимог.

При роботі з дошкільниками використовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту і вікових особливостей (Т. Чиркова).

Перша орієнтована на створення умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Для однієї дитини важливо забезпечити постійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для іншої - передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення. Один дошкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри інших дітей, присутності сторонніх людей); інший - потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те, що може знизитись адаптабельність психіки й організму до умов середовища.

Друга тактика передбачає формування у дитини рис вдачі, що компенсують негативні особливості властивостей темпераменту. Її реалізація вимагає досить тривалого періоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для меланхоліка та флегматика їх повільність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкою до роботи, більшою посидючістю.

Третій варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитивних і послаблення негативних сторін у поведінці дитини. Дітей слід навчати користуватись своїми перевагами, залежними від типу темпераменту. Є ситуації, в яких повною мірою виявляються переваги одного з типів темпераменту та "програють" інші типи. Наприклад, для меланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов'язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і образливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може призвести до невпевненості. Водночас тривожність - важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [153, с. 288].

Головний принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає у тому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих для дитини певного типу темпераменту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно від зовнішньої ситуації.

ВИСНОВКИ

про індивідуальний підхід у вихованні дітей різного типу темпераменту:

- темперамент дитини - один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні;

- сутністю індивідуального підходу у вихованні виступає варіативне використання педагогом цілісної системи виховної роботи з врахуванням індивідуальності дитини;

- успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні передбачає багатокомпонентну та водночас єдину систему розробки та реалізації індивідуальних виховних програм;

- для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні задачі;

- індивідуального підходу вимагають діти з різною мірою їх фізичної активності - рухливості;

- тактики врахування типів темпераменту дітей полягають, як у створенні сприятливих зовнішніх умов, так і в озброєнні дітей вміннями саморегуляції.

Хваліть частіше

·               Плюси

У найменшому уживаються разом безтурботність, ніжність, авантюризм. Ці діти часто артистичні, що необхідно їм, щоб завжди залишатися в центрі загальної уваги. При цьому молодший, так само як і середній, вчиться вести мирні переговори, розвиваючи навички дипломатії, тому що швидко розуміє, що сила в досягненні мети (в зіткненні з більш сильними «старшим» і «середнім») малоефективна. Молодші діти популярні серед однолітків і вміють ладнати з людьми.

·               Мінуси

Наймолодшому приділяється основна увага і прощається більше, ніж іншим. Звикаючи весь час покладатися на допомогу старших, він часто пасує перед труднощами і швидко здається. Нерідко він позбавлений самодисципліни і стикається з труднощами у прийнятті рішень; звик до постійної опіки рідних та заниженою вимогливості, молодший нерідко зростає ледачим, інфантильним і залежним, може почати проявляти егоїзм, бажання завжди добиватися свого.

Направити в потрібне русло

Щоб не розпестити крихту, встановлюйте рамки капризів і уникайте надмірною і необгрунтованою похвали. Але не можна бути скупим на «похвалу в кредит»: повісьте на магніт малюнок, який він старанно малював. Навіть якщо результат залишає бажати кращого, такий жест надихне маленького на нові старання. Коли у нього щось не виходить і він роздратований, підтримайте дитину, запевняє, що все вийде. Не залишайте без уваги будь-які досягнення, навіть якщо вони здаються вам очевидними: ваша участь і чуйність зміцнять його рішучість освоювати нові вміння без оглядки на більш старших дітей. Ваше завдання - стимулювати розвиток молодшого дитини і сприяти розкриттю її здібностей та інтересів. Адже тим чи іншим способом молодший все життя намагається наздогнати старших, але досягти успіху зможе тільки завдяки своїм власним нахилам. Слідкуйте, щоб молодший теж брав участь у домашніх клопотах. Якщо ви завжди будете звільняти третю дитину від турбот, тому що «він, адже такий маленький!», Це породить невдоволення у старших хлопців, ускладнивши взаємини між дітьми. Привчайте малюка до діяльності - знаходите примітивні завдання, які він зможе виконувати, малюк не повинен відчувати себе привілейованої особливої, на якого не діють домашні правила. Не заохочуйте звичку ябедничати і доносити на старших братів і сестер. Вчіть дитину шукати потрібні слова, щоб домовитися з братом чи сестрою без залучення дорослих.

ДИТЯЧІ СВЯТА ТА РОЗВАГИ ЗРОБІТЬ ДИТИНУ РІВНОПРАВНИМ УЧАСНИКОМ ПІДГОТОВКИ ДО ДИТЯЧОГО СВЯТА ЧИ РОЗВАГИ

 

Головне – участь малюка в цьому процесі. Запитайте в дитини, де в кімнаті поставити ялинку. Візьміть її із собою до магазину, щоб вибрати ялинкові прикраси, а ще ліпше – виготовте їх разом. І хай ці вироби будуть не такими досконалими, як хочеться вам, обов'язково повісьте їх на чільному місці  –  дитина повинна бачити результат своєї діяльності на ялинці, на вікні тощо. Цінуючи працю дитини, поважаючи її думку, ви піднімаєте само­оцінку малюка, вчите власним прикладом поважати вас. Залучіть дитину й до сервіровки столу (можна, наприклад, доручити розкладання виделок, серветок –  безпечних предметів), нехай якусь дрібницю допоможе й на кухні (почистити варену картоплю). Велике значення має чи співають батьки та родина на святі. Саме приклад батьків, їх відношення до музики, що увійшла в повсякденний ритм родинного свята створює атмосферу наслідування, прилучення до духовних джерел з малечку. Відомо, що після 6 років дитина вже не так щиро і відверто наслідує музичні нахили батьків і має свій естетичний смак. Як хочеться щоб він не був хибним, модним, а був гармонійним для дитини дошкільного віку. Відповідав її психофізіологічним потребам і задовольняв позитивне налаштування психіки дитини дошкільного віку.

Добре перед Великодніми святами відвідати з малюком церкву, показати ікону Ісуса Христа і пояснити, чому ми святкуємо Різдво (звичайно, якщо родина сповідує духовні принципи). Подарунком не може бути светр, шапка, чобітки,  –  речі, котрі ви б все одно купили дитині. Не даруйте те, чого в малюка удосталь (наприклад, 10 – ту машинку). Подарунок має захопити, приємно здивувати, принести радість синові чи доньці. Скажімо, купіть цікаву книгу, що в наш час батьки роблять рідко, відеокасету з улюбленим мультиплікаційним героєм тощо. Подаруйте річ, про яку мріяла дитина. Для цього за кілька місяців до свята поспостерігайте за своїм малюком. Можете прямо запитати, який би подарунок він хотів отримати. Запакуйте подарунки в різні коробочки: дарма що, вони будуть малесенькі, із недорогими речами, але обов'язково  –  гарно оформлені, яскраві. Не кладіть у кожен подарунок цукерки, щоб потім не довелося їх конфіскувати у дитини, хвилюючись за її здоров'я. Бо то не подарунок, якщо його забирають. Найліпше із солодощів покласти банан, хурму, яблуко, по цукерці кількох видів  –  стільки, щоб дитина не переїла і ви були спокійні. Складаючи плани щодо місця святкування Нового року, врахуйте бажання сина чи доньки. Зважте: щодня, коли ви на роботі, дитині бракує вашої уваги, тепла, елементарного спілкування з вами. І якщо ви ідете святкувати до друзів, залишивши малюка на бабусю, він не відчує смак справжнього свята: бо без вас воно нічим не відрізняється від буднів. До того ж дитина вважатиме: тато з мамою мене зрадили.

Тож, не жертвуйте синівською любов'ю і відданістю. Запросіть друзів до себе або візьміть із собоюна гостину дитину. А якщо вашому малюку до 3 – ох років, бажано зовсім відмовитися від великих галасливих компаній. Згадайте про те, що Різдво  –  родинне свято, тому, мабуть, варто його зустріч у колі рідних зробити сімейною традицією.

Забудьте у святкову ніч про дитячий розпорядок  –  не вкладайте дитину силоміць у ліжко, коли вона не хоче спати, а хоче веселитися разом із вами (також ризикуйте виступити в дитячих очах зрадниками).

Обов’язковим атрибутом дитячого свята має бути фонотека різдвяних, великодніх пісень. А що стосуються музичних українських пісень – вони повинні слухатися дитиною кожен день для формування основ як музикальності, так і закладення основ активного мовлення та флотування фонематичного слуху.

У передноворічні й різдвяні дні проводиться чимало громадських ранків, концертів, спектаклів для дітей, куди, на жаль, не всі батьки мають змогу повести своїх синів і доньок. Та в жодному разі не можна казати дитині, що у вас немає грошей: їй важко збагнути це. Створіть удома таке свято, щоб малюк не сумував і не заздрив тим, хто побував на громадській ялинці,  –  із хлопавками, феєрверком, костюмами, масками (костюм зайчика не тільки для свята в дитсадку чи «великої» ялинки). І самі причепуріться  –  і тоді ваш малюк остаточно переконається, що настало  чудове музичне свято, бо матуся і тато така гарна! Щоб дитина виросла чуйною, милосердною, лагідною, щоб могла радіти від щирого серця, ми, дорослі – вихователі оточуємо її любов’ю та расою. Свято в житті дитини ― це той радісний і барвистий острівок у житті, до якого завжди прагнеш і який назавжди залишається з дітьми. Де свято ― там сміх і радість, щасливі хвилини, здійснення бажань. Такі події надовго запам’ятовуються дітям. У житті дитячого садочка свята посідають особливе місце. З великим нетерпінням діти чекають особисті бенефіси, розваги, конкурси, свята. В святкових дійствах беруть участь усі наші вихованці ― адже немає не талановитих дітей. Для кожного маленького актора є своя роль. А найбільшими помічниками в організації свят є батьки наших дітей. На них лягає турбота по пошиттю костюмів, підготовці атрибутів, аксесуарів. Крім того, вони випробовують себе і як актори, приймають участь у святах, розвагах. Музика, як головний компонент свята, створює емоційний настрій. Так, весела, завзята, жартівлива музика на Новорічному святі налаштовує дітей на радісне очікування сюрпризів, ліричні мелодії, які лунають у день 8 Березня ― передають ніжні й теплі почуття. На святі «Дитсадочок наш,прощай» звучать нотки жалю, бо розлучатись завжди сумно. Але загальний настрій у всіх все рівно світлий і життєрадісний . Діти, беручи участь у святкових дійствах, природно сприймають мову музики, літератури, танцю. І це стає для них настільки природнім, як повсякденні справи та розмови. Свята відкривають у кожній дитині творчу, художню обдарованість, яке неодмінно сповнить її життя смислом, зробить її щасливою, захопленою та вільною.

ДОМАШНЄ СВЯТО

У батьків, які вирішили самостійно організувати дитячу вечірку, крім турбот, чим розважити і нагодувати гостей обов’язково виникне питання – як провести свято, щоб все пройшло гладко, без сліз і розчарувань. Ось декілька порад

Будуйте розваги так, щоб діти “грали проти поля”, а не змагалися один з одним. Спільні пошуки скарбів, колективне заробляння призів на команду згуртує хлопців краще, ніж суперництво (нагадую, що мова йде про свято для дошкільнят).

Якщо ваш сценарій побудований на виконанні завдань – не вимагайте, щоб всі діти виконували кожне завдання. Це затягує захід, інші гості нудьгують, когось доводиться вмовляти. Так що нехай 1-2 добровольця візьмуть участь у конкурсі (і не треба вимагати строгого виконання правил), і переходите до наступної гри. А ось якщо всім дітям захочеться, і по кілька разів, кидати кульки в ціль або проходити смугу перешкод – відійдіть в сторону і дайте їм награтися.

Приготуйте призи та подарунки для всіх гостей. Краще однакові. Якщо ви збираєтеся давати призи за перемогу в конкурсах, обов’язково придумайте, як і за що ви будете нагороджувати тих, хто програв.

Ігор і розваг повинно бути з запасом, але не прагнете продемонструвати гостям всю придуману програму.

Між конкурсами та іграми робіть паузи. Не намагайтеся перекричати дитячий гамір, а вичікуйте, коли малюки заспокояться і подивляться на вас в очікуванні продовження.

Будьте обережні з музикою. Багато дітей сприйнятливі до різких звуків. Крім того, навіть ненав’язливий звуковий фон погано діє на збудливих дітей. Тому музику, як і мультфільми, включайте, але не надто голосно і ненадовго.

Придумайте кілька справ для “пустельників” – дітей, які не зможуть або не захочуть влитися в колектив. Мультфільм, цікава розмальовка, конструктор, виробний набір допоможуть дитині не відчувати себе самотнім.

Якщо дитяча компанія розбушувалася – відразу ж запропонуйте їм спокійне заняття зробити браслет з намистин, розсортувати з закритими очима геометричні фігури, пограти в “Море хвилюється” або “Зіпсований телефон”.

Приготування до свята нерідко проходять цікавіше самого торжества. Прикрашати приміщення, готувати частування, брати участь в концерті або виставі, робити подарунки батькам маленьким гостям буде не менш цікаво, ніж брати участь в іграх і конкурсах.

Забудьте про «не встигли», «не вдалося», «не вийшло». Успіх свята вимірюється дитячими посмішками, а не кількістю страв на столі або пунктами у розважальній програмі.

РОЗВИТОК МОВИ І МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

 

У ранньому віці відбувається активне оволодіння активною мовою (її граматичної та лексичної та ін сторонами), яка стає найважливішим засобом спілкування. У рамках предметної діяльності, яка є провідною в даному віці, розвиваються всі основні психічні процеси і нові види діяльності: процесуальна гра, цілеспрямованість, самостійність, творчі здібності та ін. Психічний розвиток дітей раннього віку найбільш успішно вивчався в роботах Л. С. Виготського, А. В. Запорожця, А. Р. Лурія, Д. Б. Ельконіна.

Ранній вік - надзвичайно важливий і відповідальний період психічного розвитку дитини. Це вік, коли все вперше, все тільки починається - мова, гра, спілкування з однолітками, перші уявлення про себе, про інших, про світ. У перші три роки життя закладаються найбільш важливі та фундаментальні людські здібності - пізнавальна активність, допитливість, впевненість в собі і довіра до інших людей, цілеспрямованість та наполегливість, уява, творча позиція і багато іншого. При чому всі ці здібності не виникають самі по собі, як наслідок маленького віку дитини, але вимагають неодмінного участі дорослого і відповідних віку форм діяльності.

Завантаження та співпраця дитини з дорослим. У ранньому віці змістом спільної діяльності дитини й дорослого стає засвоєння культурних способів вживання предметів. Дорослий стає для дитини не тільки джерелом уваги і доброзичливості, не тільки "постачальником" самих предметів, але і зразком людських дій з предметами. Таке співробітництво вже не зводиться до прямої допомоги або до демонстрації предметів. Тепер необхідно співучасть дорослого, одночасна практична діяльність разом з ним, виконання одного і того ж справи. У ході такої співпраці дитина одночасно отримує і увага дорослого, і його участь в діях дитини і, головне - нові, адекватні способи дії з предметами. Дорослий тепер не тільки дає дитині в руки предмети, але разом з предметом передає спосіб дії з ним. У спільній діяльності з дитиною дорослий виконує відразу кілька функцій:
по-перше дорослий дає дитині сенс дій з предметом, його суспільну функцію;
по-друге, він організовує дії і рухи дитини, передає йому технічні прийоми здійснення дії;
по-третє, він через заохочення і осуду контролює хід виконання дій дитини.

Ранній вік є періодом найбільш інтенсивного засвоєння способів дій з предметами. До кінця цього періоду, завдяки співпраці з дорослим, дитина в основному вміє користуватися побутовими предметами і грати з іграшками.

Предметна діяльність і її роль в розвитку малюка

Нової соціальної ситуації розвитку відповідає і новий тип провідної діяльності дитини - предметна діяльність.

Предметна діяльність є провідною тому, що саме в ній відбувається розвиток всіх сторін психіки і особистості дитини. Перш за все, потрібно підкреслити, що в предметній діяльності малюка відбувається розвиток сприйняття, а поведінка і свідомість дітей цього віку цілком визначається сприйняттям. Так, пам'ять у ранньому віці існує у формі пізнавання, тобто сприйняття знайомих предметів. Мислення дитини до 3 років носить переважно безпосередній характер - дитина встановлює зв'язки між сприймаються предметами. Він може бути уважний тільки до того, що знаходиться в полі його сприйняття. Усі переживання дитини також зосереджені на сприймаються предметах і явищах.
Оскільки дії з предметами спрямовані в основному на такі їх властивості як форма і величина, саме ці ознаки є головними для дитини. Колір на початку раннього дитинства не має особливого значення для впізнавання предметів. Малюк абсолютно однаково дізнається забарвлені і нефарбовані зображення, а також зображення, забарвлені в самі незвичайні кольори (наприклад, зелена кішка залишається кішкою). Він орієнтується, перш за все, на форму, на загальний контур зображень. Це зовсім не означає, що дитина не розрізняє кольори. Проте колір ще не став ознакою, що характеризує предмет і не визначає його впізнавання.

Особливе значення мають дії, які називають співвідносяться. Це дії з двома і більше предметами, в яких необхідно враховувати і співвідносити властивості різних об'єктів - їх форму, величину, твердість, місце розташування тощо не намагається розташувати їх у певному порядку. Дії, які вимагають урахування розміру, форми, місця розташування різних предметів. Характерно, що більшість іграшок, призначених для дітей раннього віку, (пірамідки, прості кубики, вкладиші, матрьошки) передбачають саме соотносящие дії. Коли дитина намагається здійснити таку дію, він підбирає і з'єднує предмети або їх частини відповідно до їх формою або розміром. Так, щоб скласти пірамідку, потрібно потрапляти паличкою в отвір колечок і враховувати співвідношення кілець по величині. При складанні матрьошки потрібно підбирати половинки однакової величини і вчиняти дії в певному порядку - спочатку зібрати найменшу, а потім вкласти її у велику.
Спочатку малюк може виконувати ці дії тільки через практичні проби, тому що він ще не вміє зорово порівнювати величину і форму предметів. Наприклад, прикладаючи нижню половинку матрьошки до верхньої, він виявляє, що вона не підходить і починає пробувати іншу. Іноді він намагається добитися результату силою - втиснути невідповідні частини, але незабаром переконується в неспроможності цих спроб і переходить до прімеріваніе і опробування різних частин, поки не знайде потрібну деталь.

Від зовнішніх орієнтованих дій малюк переходить до зорового співвіднесення властивостей предметів. Ця здатність проявляється в тому, що дитина підбирає потрібні деталі на-віч і виконує правильне дію відразу, без попередніх практичних проб. Він може, наприклад, підібрати однакові або різні за величиною колечка або стаканчики.
Сприйняття на всьому протязі раннього віку тісно пов'язане з предметними діями. Дитина може досить точно визначити форму, величину або колір предмета, якщо це необхідно для виконання потрібного і доступного дії. В інших випадках сприйняття може виявитися досить розпливчастим і неточним.

На третьому році життя складаються уявлення про властивості речей і ці уявлення закріплені за конкретними предметами. Для збагачення уявлень дитини про властивості предметів необхідно щоб він знайомився з різноманітними характеристиками і ознаками речей в конкретних практичних діях. Багата і різноманітна сенсорна середовище, з якої малюк активно діє, є найважливішою передумовою становлення внутрішнього плану дії і розумового розвитку.

Вже до початку раннього віку в дитини є окремі дії, які можна вважати проявами мислення. Це ті дії, в яких дитина виявляє зв'язок між окремими предметами або явищами - наприклад, підтягує мотузочку, щоб наблизити до себе іграшку. Але в процесі засвоєння соотносящие дій дитина починає орієнтуватися не просто на окремі речі, але на зв'язок між предметами, що надалі сприяє вирішенню практичних завдань. Перехід від використання готових зв'язків, показаних дорослим, до їх самостійного встановлення - важливий крок у розвитку мислення.

Спочатку встановлення таких зв'язків відбувається шляхом практичних проб. Він пробує різні способи відкривання коробочки, діставання привабливою іграшки чи отримання нових вражень і в результаті своїх проб, випадково отримує ефект. Наприклад, випадково натиснувши на соску від пляшечки з водою, він виявляє бризкаючий струмінь, або, зсунувши кришку коробочки-пенала, відкриває її і дістає захований предмет. Мислення дитини, яке здійснюється у формі зовнішніх орієнтовних дій, називають наочно-дієвим. Саме ця форма мислення характерна для дітей раннього віку. Малюки активно використовують наочно-дієве мислення для виявлення і відкриття найрізноманітніших зв'язків речей і явищ навколишнього їх предметного світу. Наполегливе відтворення одних і тих же простих дій і отримання очікуваного ефекту (відкривання і закривання коробочок, отримання звуків з звучать іграшок, порівняння різних предметів, дії одних предметів на інші тощо) дають малюкові надзвичайно важливий чуттєвий досвід, який лягає в основу більш складних , внутрішніх форм мислення.

Пізнавальна активність і розвиток мислення в ранньому віці проявляється не тільки і не стільки в успішності вирішення практичних завдань, але, перш за все в емоційній залученості в таке експериментування, у наполегливості і в задоволенні, яке отримує дитина від своєї дослідницької діяльності. Таке пізнання захоплює малюка і приносить йому нові, пізнавальні емоції - інтерес, цікавість, здивування, радість відкриття.

Оволодіння мовою

Одним з головних подій у розвитку дитини раннього віку є оволодіння мовою.
Ситуація, в якій виникає мова, не зводиться до прямого копіювання мовних звуків, а повинна представляти предметне співробітництво дитини з дорослим. За кожним словом має стояти те, що воно означає, тобто його значення, який-небудь предмет. Якщо такого предмета немає, перші слова можуть не з'явитися, як би багато мати ні розмовляла з дитиною, і як би добре він не відтворював її слова. У тому випадку, якщо дитина захоплено грає з предметами, але вважає за краще це робити на самоті, активні слова дитини також затримуються: у нього не виникає потреби назвати предмет, звернутися до кого-небудь з проханням, або висловити свої враження. Потреба і необхідність говорити передбачає дві головні умови: потреба в спілкуванні з дорослим і потреба в предметі, який потрібно назвати. Ні те ні інше окремо до речі ще не веде. І тільки ситуація предметної співпраці дитини з дорослим створює необхідність назвати предмет і значить вимовити своє слово.
У такому предметному співробітництво дорослий ставить перед дитиною мовну завдання, що вимагає перебудови всього його поведінки: щоб бути понятим, він має виголосити цілком певне слово. А це значить, що він повинен відвернутися від бажаного предмета, звернутися до дорослого, виділити промовлене ним слово і вжити цей штучний знак соціально-історичної природи (яким завжди є слово) для впливу на оточуючих.

Перші активні слова дитини з'являються в другій половині другого року життя. У середині другого року відбувається "мовної вибух", який проявляється в різкому наростанні словника і підвищений інтерес дитини до мови. Третій рік життя характеризується різко зростаючою мовною активністю дитини. Діти вже можуть слухати і розуміти не тільки звернену до них мову, але і прислухаються до слів, які до них не звернені. Вони вже розуміють зміст простих казок та віршів і люблять слухати їх у виконанні дорослих. Вони легко запам'ятовують невеликі вірші та казки і відтворюють їх з великою точністю. Вони вже намагаються розповісти дорослим про свої враження і про тих предметах, які відсутні в безпосередній близькості. Це означає, що мова починає відділятися від наочної ситуації і стає самостійним засобом спілкування і мислення дитини.

Всі ці досягнення стають можливими завдяки тому, що дитина освоює граматичну форму промови, яка дозволяє зв'язувати між собою окремі слова, незалежно від реального положення тих предметів, які вони позначають.

Оволодіння мовою відкриває можливість довільного поведінки дитини. Першим кроком до довільного поведінки є виконання мовних інструкцій дорослого. При виконанні мовних інструкцій поведінка дитини визначається не сприймають ситуацією, а, словом дорослого. Разом з тим мова дорослого, навіть якщо дитина добре її розуміє, далеко не відразу стає регулятором поведінки дитини. Важливо підкреслити, що в ранньому віці слово є більш слабким побудником і регулятором поведінки, ніж рухові стереотипи дитини і безпосередньо сприймається ситуація. Тому словесні вказівки, заклики чи правила поведінки в ранньому віці не визначають дій дитини.

Розвиток мови як засобу спілкування і як засобу саморегуляції тісно пов'язані: відставання у розвитку комунікативної мови супроводжується недорозвиненням її регулятивної функції. Оволодіння словом і відділення його від конкретного дорослого у ранньому віці можна розглядати як перший етап у розвитку довільності дитини, на якому відбувається подолання ситуативності і здійснюється новий крок до свободи від безпосереднього сприйняття.

Народження ігри

Дії маленької дитини з предметами - це ще не гра. Поділ предметно-практичної та ігрової діяльності відбувається тільки в кінці раннього віку. Спочатку дитина грає виключно з реалістичними іграшками і відтворює з ними знайомі йому дії (причісує ляльку, вкладає її спати, годує, катає в колясці тощо) Близько 3-х років, завдяки розвитку предметних дій і мови, в грі дітей з'являються ігрові заміщення , коли нова назва знайомих предметів визначає спосіб їх ігрового використання (паличка стає ложкою або гребінцем або градусником і ін.) Однак становлення ігрових заміщень виникає не відразу і не саме по собі. Воно вимагають спеціального прилучення до гри, яке можливе тільки в спільній діяльності з тими, хто вже володіє грою і може будувати уявну ситуацію. Таке прилучення дає початок нової діяльності - сюжетної грі, яка стає провідною в дошкільному віці.

Символічні ігрові заміщення, що виникають в кінці раннього віку, відкривають величезний простір для фантазії дитини і, природно звільняють його від тиску наявної ситуації. Самостійні, придумані дитиною ігрові образи є першими проявами дитячої уяви.
Дуже важливим придбанням раннього віку є становлення спілкування з однолітками. Потреба у спілкуванні з однолітком складається на третьому році життя і має вельми специфічний зміст. Зміст контактів дітей раннього віку, незважаючи на свою зовнішню простоту, не вкладається у звичні рамки спілкування дорослих між собою або дитини з дорослим. Спілкування дітей один з одним пов'язано з вираженою руховою активністю і яскраво емоційно забарвлене, разом з тим діти слабо і поверхнево реагують на індивідуальність партнера, вони прагнуть головним чином виявити самих себе.
Спілкування дітей раннього віку можна назвати емоційно-практичним взаємодією. Головними характеристиками такої взаємодії є: безпосередність, відсутність предметного змісту; розкутість, емоційна насиченість, нестандартність комунікативних засобів, дзеркальне відображення дій і рухів партнера. Діти демонструють і відтворюють один перед одним емоційно-забарвлені ігрові дії. Вони бігають, вищать, беруть химерні пози, видають несподівані звукосполучення і пр. Спільність дій і емоційних експресій дає їм впевненість в собі і приносить яскраві емоційні переживання. Мабуть, така взаємодія, дає дитині відчуття своєї спорідненості з іншим, рівним йому істотою, яка викликає бурхливу радість. Отримуючи від однолітка у відповідь реакцію і підтримку в своїх іграх і витівках, дитина реалізує свою самобутність і унікальність, що стимулює саму непередбачену ініціативність малюка.

Розвиток потреби в спілкуванні з однолітком проходить ряд етапів. Спочатку у дітей спостерігається увагу і інтерес один до одного; до кінця другого року життя спостерігається прагнення залучити до себе увагу однолітка і продемонструвати йому свої успіхи; на третьому році життя з'являється чутливість дітей до відношення однолітка. Перехід дітей до суб'єктного, власне комунікативному взаємодії стає можливим у вирішальній мірі завдяки дорослому. Саме дорослий допомагає дитині виділити однолітка і побачити в ньому таке ж істота, як він сам. Найбільш ефективним шляхом для цього є організація суб'єктної взаємодії дітей, коли дорослий привертає увагу дітей один до одного, підкреслює їх спільність, їх привабливість та ін Інтерес до іграшок, властивий дітям цього віку, заважає дитині самій "побачити" однолітка. Іграшка як би закриває людські якості іншої дитини. Відкрити їх дитина може тільки за допомогою дорослого.

Серйозні успіхи дитини в предметних діях, у мовленнєвому розвитку, в грі і в інших сферах його життєдіяльності, досягнуті в період раннього дитинства, якісно змінюють всі його поведінку. До кону раннього дитинства стрімко наростає тенденція до самостійності, прагнення діяти незалежно від дорослих і без них. До кінця раннього віку це знаходить своє вираження у словах "Я сам", які є свідченням кризи 3-х років.

Явними симптомами кризи є негативізм, упертість, свавілля, норовистість і пр. Дані симптоми відображають істотні зміни у відносинах дитини до близьких дорослим і до самого себе. Дитина психологічно відокремлюється від близьких дорослих, з якими раніше був нерозривно пов'язаний, протиставляється їм у всьому.

У трирічному віці для дітей стає значущою результативна сторона діяльності, а фіксація їх успіхів дорослим - необхідним моментом її виконання. Відповідно до цього зростає і суб'єктивна цінність власних досягнень, що викликає нові, афективні форми поведінки: перебільшення своїх достоїнств, спроби знецінити свої невдачі.
Нове бачення "Я" через призму своїх досягнень кладе початок бурхливому розвитку дитячого самосвідомості. Я дитини, опредмечівая в результаті діяльності, постає перед ним як об'єкт, який не збігається з ним. А це означає, що дитина вже здатна здійснити елементарну рефлексію, яка розгортається не у внутрішньому, ідеальному плані, а має розгорнутий зовні характер оцінки свого досягнення.