РОЗВИТОК МОВИ І МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

 

У ранньому віці відбувається активне оволодіння активною мовою (її граматичної та лексичної та ін сторонами), яка стає найважливішим засобом спілкування. У рамках предметної діяльності, яка є провідною в даному віці, розвиваються всі основні психічні процеси і нові види діяльності: процесуальна гра, цілеспрямованість, самостійність, творчі здібності та ін. Психічний розвиток дітей раннього віку найбільш успішно вивчався в роботах Л. С. Виготського, А. В. Запорожця, А. Р. Лурія, Д. Б. Ельконіна.

Ранній вік - надзвичайно важливий і відповідальний період психічного розвитку дитини. Це вік, коли все вперше, все тільки починається - мова, гра, спілкування з однолітками, перші уявлення про себе, про інших, про світ. У перші три роки життя закладаються найбільш важливі та фундаментальні людські здібності - пізнавальна активність, допитливість, впевненість в собі і довіра до інших людей, цілеспрямованість та наполегливість, уява, творча позиція і багато іншого. При чому всі ці здібності не виникають самі по собі, як наслідок маленького віку дитини, але вимагають неодмінного участі дорослого і відповідних віку форм діяльності.

Завантаження та співпраця дитини з дорослим. У ранньому віці змістом спільної діяльності дитини й дорослого стає засвоєння культурних способів вживання предметів. Дорослий стає для дитини не тільки джерелом уваги і доброзичливості, не тільки "постачальником" самих предметів, але і зразком людських дій з предметами. Таке співробітництво вже не зводиться до прямої допомоги або до демонстрації предметів. Тепер необхідно співучасть дорослого, одночасна практична діяльність разом з ним, виконання одного і того ж справи. У ході такої співпраці дитина одночасно отримує і увага дорослого, і його участь в діях дитини і, головне - нові, адекватні способи дії з предметами. Дорослий тепер не тільки дає дитині в руки предмети, але разом з предметом передає спосіб дії з ним. У спільній діяльності з дитиною дорослий виконує відразу кілька функцій:
по-перше дорослий дає дитині сенс дій з предметом, його суспільну функцію;
по-друге, він організовує дії і рухи дитини, передає йому технічні прийоми здійснення дії;
по-третє, він через заохочення і осуду контролює хід виконання дій дитини.

Ранній вік є періодом найбільш інтенсивного засвоєння способів дій з предметами. До кінця цього періоду, завдяки співпраці з дорослим, дитина в основному вміє користуватися побутовими предметами і грати з іграшками.

Предметна діяльність і її роль в розвитку малюка

Нової соціальної ситуації розвитку відповідає і новий тип провідної діяльності дитини - предметна діяльність.

Предметна діяльність є провідною тому, що саме в ній відбувається розвиток всіх сторін психіки і особистості дитини. Перш за все, потрібно підкреслити, що в предметній діяльності малюка відбувається розвиток сприйняття, а поведінка і свідомість дітей цього віку цілком визначається сприйняттям. Так, пам'ять у ранньому віці існує у формі пізнавання, тобто сприйняття знайомих предметів. Мислення дитини до 3 років носить переважно безпосередній характер - дитина встановлює зв'язки між сприймаються предметами. Він може бути уважний тільки до того, що знаходиться в полі його сприйняття. Усі переживання дитини також зосереджені на сприймаються предметах і явищах.
Оскільки дії з предметами спрямовані в основному на такі їх властивості як форма і величина, саме ці ознаки є головними для дитини. Колір на початку раннього дитинства не має особливого значення для впізнавання предметів. Малюк абсолютно однаково дізнається забарвлені і нефарбовані зображення, а також зображення, забарвлені в самі незвичайні кольори (наприклад, зелена кішка залишається кішкою). Він орієнтується, перш за все, на форму, на загальний контур зображень. Це зовсім не означає, що дитина не розрізняє кольори. Проте колір ще не став ознакою, що характеризує предмет і не визначає його впізнавання.

Особливе значення мають дії, які називають співвідносяться. Це дії з двома і більше предметами, в яких необхідно враховувати і співвідносити властивості різних об'єктів - їх форму, величину, твердість, місце розташування тощо не намагається розташувати їх у певному порядку. Дії, які вимагають урахування розміру, форми, місця розташування різних предметів. Характерно, що більшість іграшок, призначених для дітей раннього віку, (пірамідки, прості кубики, вкладиші, матрьошки) передбачають саме соотносящие дії. Коли дитина намагається здійснити таку дію, він підбирає і з'єднує предмети або їх частини відповідно до їх формою або розміром. Так, щоб скласти пірамідку, потрібно потрапляти паличкою в отвір колечок і враховувати співвідношення кілець по величині. При складанні матрьошки потрібно підбирати половинки однакової величини і вчиняти дії в певному порядку - спочатку зібрати найменшу, а потім вкласти її у велику.
Спочатку малюк може виконувати ці дії тільки через практичні проби, тому що він ще не вміє зорово порівнювати величину і форму предметів. Наприклад, прикладаючи нижню половинку матрьошки до верхньої, він виявляє, що вона не підходить і починає пробувати іншу. Іноді він намагається добитися результату силою - втиснути невідповідні частини, але незабаром переконується в неспроможності цих спроб і переходить до прімеріваніе і опробування різних частин, поки не знайде потрібну деталь.

Від зовнішніх орієнтованих дій малюк переходить до зорового співвіднесення властивостей предметів. Ця здатність проявляється в тому, що дитина підбирає потрібні деталі на-віч і виконує правильне дію відразу, без попередніх практичних проб. Він може, наприклад, підібрати однакові або різні за величиною колечка або стаканчики.
Сприйняття на всьому протязі раннього віку тісно пов'язане з предметними діями. Дитина може досить точно визначити форму, величину або колір предмета, якщо це необхідно для виконання потрібного і доступного дії. В інших випадках сприйняття може виявитися досить розпливчастим і неточним.

На третьому році життя складаються уявлення про властивості речей і ці уявлення закріплені за конкретними предметами. Для збагачення уявлень дитини про властивості предметів необхідно щоб він знайомився з різноманітними характеристиками і ознаками речей в конкретних практичних діях. Багата і різноманітна сенсорна середовище, з якої малюк активно діє, є найважливішою передумовою становлення внутрішнього плану дії і розумового розвитку.

Вже до початку раннього віку в дитини є окремі дії, які можна вважати проявами мислення. Це ті дії, в яких дитина виявляє зв'язок між окремими предметами або явищами - наприклад, підтягує мотузочку, щоб наблизити до себе іграшку. Але в процесі засвоєння соотносящие дій дитина починає орієнтуватися не просто на окремі речі, але на зв'язок між предметами, що надалі сприяє вирішенню практичних завдань. Перехід від використання готових зв'язків, показаних дорослим, до їх самостійного встановлення - важливий крок у розвитку мислення.

Спочатку встановлення таких зв'язків відбувається шляхом практичних проб. Він пробує різні способи відкривання коробочки, діставання привабливою іграшки чи отримання нових вражень і в результаті своїх проб, випадково отримує ефект. Наприклад, випадково натиснувши на соску від пляшечки з водою, він виявляє бризкаючий струмінь, або, зсунувши кришку коробочки-пенала, відкриває її і дістає захований предмет. Мислення дитини, яке здійснюється у формі зовнішніх орієнтовних дій, називають наочно-дієвим. Саме ця форма мислення характерна для дітей раннього віку. Малюки активно використовують наочно-дієве мислення для виявлення і відкриття найрізноманітніших зв'язків речей і явищ навколишнього їх предметного світу. Наполегливе відтворення одних і тих же простих дій і отримання очікуваного ефекту (відкривання і закривання коробочок, отримання звуків з звучать іграшок, порівняння різних предметів, дії одних предметів на інші тощо) дають малюкові надзвичайно важливий чуттєвий досвід, який лягає в основу більш складних , внутрішніх форм мислення.

Пізнавальна активність і розвиток мислення в ранньому віці проявляється не тільки і не стільки в успішності вирішення практичних завдань, але, перш за все в емоційній залученості в таке експериментування, у наполегливості і в задоволенні, яке отримує дитина від своєї дослідницької діяльності. Таке пізнання захоплює малюка і приносить йому нові, пізнавальні емоції - інтерес, цікавість, здивування, радість відкриття.

Оволодіння мовою

Одним з головних подій у розвитку дитини раннього віку є оволодіння мовою.
Ситуація, в якій виникає мова, не зводиться до прямого копіювання мовних звуків, а повинна представляти предметне співробітництво дитини з дорослим. За кожним словом має стояти те, що воно означає, тобто його значення, який-небудь предмет. Якщо такого предмета немає, перші слова можуть не з'явитися, як би багато мати ні розмовляла з дитиною, і як би добре він не відтворював її слова. У тому випадку, якщо дитина захоплено грає з предметами, але вважає за краще це робити на самоті, активні слова дитини також затримуються: у нього не виникає потреби назвати предмет, звернутися до кого-небудь з проханням, або висловити свої враження. Потреба і необхідність говорити передбачає дві головні умови: потреба в спілкуванні з дорослим і потреба в предметі, який потрібно назвати. Ні те ні інше окремо до речі ще не веде. І тільки ситуація предметної співпраці дитини з дорослим створює необхідність назвати предмет і значить вимовити своє слово.
У такому предметному співробітництво дорослий ставить перед дитиною мовну завдання, що вимагає перебудови всього його поведінки: щоб бути понятим, він має виголосити цілком певне слово. А це значить, що він повинен відвернутися від бажаного предмета, звернутися до дорослого, виділити промовлене ним слово і вжити цей штучний знак соціально-історичної природи (яким завжди є слово) для впливу на оточуючих.

Перші активні слова дитини з'являються в другій половині другого року життя. У середині другого року відбувається "мовної вибух", який проявляється в різкому наростанні словника і підвищений інтерес дитини до мови. Третій рік життя характеризується різко зростаючою мовною активністю дитини. Діти вже можуть слухати і розуміти не тільки звернену до них мову, але і прислухаються до слів, які до них не звернені. Вони вже розуміють зміст простих казок та віршів і люблять слухати їх у виконанні дорослих. Вони легко запам'ятовують невеликі вірші та казки і відтворюють їх з великою точністю. Вони вже намагаються розповісти дорослим про свої враження і про тих предметах, які відсутні в безпосередній близькості. Це означає, що мова починає відділятися від наочної ситуації і стає самостійним засобом спілкування і мислення дитини.

Всі ці досягнення стають можливими завдяки тому, що дитина освоює граматичну форму промови, яка дозволяє зв'язувати між собою окремі слова, незалежно від реального положення тих предметів, які вони позначають.

Оволодіння мовою відкриває можливість довільного поведінки дитини. Першим кроком до довільного поведінки є виконання мовних інструкцій дорослого. При виконанні мовних інструкцій поведінка дитини визначається не сприймають ситуацією, а, словом дорослого. Разом з тим мова дорослого, навіть якщо дитина добре її розуміє, далеко не відразу стає регулятором поведінки дитини. Важливо підкреслити, що в ранньому віці слово є більш слабким побудником і регулятором поведінки, ніж рухові стереотипи дитини і безпосередньо сприймається ситуація. Тому словесні вказівки, заклики чи правила поведінки в ранньому віці не визначають дій дитини.

Розвиток мови як засобу спілкування і як засобу саморегуляції тісно пов'язані: відставання у розвитку комунікативної мови супроводжується недорозвиненням її регулятивної функції. Оволодіння словом і відділення його від конкретного дорослого у ранньому віці можна розглядати як перший етап у розвитку довільності дитини, на якому відбувається подолання ситуативності і здійснюється новий крок до свободи від безпосереднього сприйняття.

Народження ігри

Дії маленької дитини з предметами - це ще не гра. Поділ предметно-практичної та ігрової діяльності відбувається тільки в кінці раннього віку. Спочатку дитина грає виключно з реалістичними іграшками і відтворює з ними знайомі йому дії (причісує ляльку, вкладає її спати, годує, катає в колясці тощо) Близько 3-х років, завдяки розвитку предметних дій і мови, в грі дітей з'являються ігрові заміщення , коли нова назва знайомих предметів визначає спосіб їх ігрового використання (паличка стає ложкою або гребінцем або градусником і ін.) Однак становлення ігрових заміщень виникає не відразу і не саме по собі. Воно вимагають спеціального прилучення до гри, яке можливе тільки в спільній діяльності з тими, хто вже володіє грою і може будувати уявну ситуацію. Таке прилучення дає початок нової діяльності - сюжетної грі, яка стає провідною в дошкільному віці.

Символічні ігрові заміщення, що виникають в кінці раннього віку, відкривають величезний простір для фантазії дитини і, природно звільняють його від тиску наявної ситуації. Самостійні, придумані дитиною ігрові образи є першими проявами дитячої уяви.
Дуже важливим придбанням раннього віку є становлення спілкування з однолітками. Потреба у спілкуванні з однолітком складається на третьому році життя і має вельми специфічний зміст. Зміст контактів дітей раннього віку, незважаючи на свою зовнішню простоту, не вкладається у звичні рамки спілкування дорослих між собою або дитини з дорослим. Спілкування дітей один з одним пов'язано з вираженою руховою активністю і яскраво емоційно забарвлене, разом з тим діти слабо і поверхнево реагують на індивідуальність партнера, вони прагнуть головним чином виявити самих себе.
Спілкування дітей раннього віку можна назвати емоційно-практичним взаємодією. Головними характеристиками такої взаємодії є: безпосередність, відсутність предметного змісту; розкутість, емоційна насиченість, нестандартність комунікативних засобів, дзеркальне відображення дій і рухів партнера. Діти демонструють і відтворюють один перед одним емоційно-забарвлені ігрові дії. Вони бігають, вищать, беруть химерні пози, видають несподівані звукосполучення і пр. Спільність дій і емоційних експресій дає їм впевненість в собі і приносить яскраві емоційні переживання. Мабуть, така взаємодія, дає дитині відчуття своєї спорідненості з іншим, рівним йому істотою, яка викликає бурхливу радість. Отримуючи від однолітка у відповідь реакцію і підтримку в своїх іграх і витівках, дитина реалізує свою самобутність і унікальність, що стимулює саму непередбачену ініціативність малюка.

Розвиток потреби в спілкуванні з однолітком проходить ряд етапів. Спочатку у дітей спостерігається увагу і інтерес один до одного; до кінця другого року життя спостерігається прагнення залучити до себе увагу однолітка і продемонструвати йому свої успіхи; на третьому році життя з'являється чутливість дітей до відношення однолітка. Перехід дітей до суб'єктного, власне комунікативному взаємодії стає можливим у вирішальній мірі завдяки дорослому. Саме дорослий допомагає дитині виділити однолітка і побачити в ньому таке ж істота, як він сам. Найбільш ефективним шляхом для цього є організація суб'єктної взаємодії дітей, коли дорослий привертає увагу дітей один до одного, підкреслює їх спільність, їх привабливість та ін Інтерес до іграшок, властивий дітям цього віку, заважає дитині самій "побачити" однолітка. Іграшка як би закриває людські якості іншої дитини. Відкрити їх дитина може тільки за допомогою дорослого.

Серйозні успіхи дитини в предметних діях, у мовленнєвому розвитку, в грі і в інших сферах його життєдіяльності, досягнуті в період раннього дитинства, якісно змінюють всі його поведінку. До кону раннього дитинства стрімко наростає тенденція до самостійності, прагнення діяти незалежно від дорослих і без них. До кінця раннього віку це знаходить своє вираження у словах "Я сам", які є свідченням кризи 3-х років.

Явними симптомами кризи є негативізм, упертість, свавілля, норовистість і пр. Дані симптоми відображають істотні зміни у відносинах дитини до близьких дорослим і до самого себе. Дитина психологічно відокремлюється від близьких дорослих, з якими раніше був нерозривно пов'язаний, протиставляється їм у всьому.

У трирічному віці для дітей стає значущою результативна сторона діяльності, а фіксація їх успіхів дорослим - необхідним моментом її виконання. Відповідно до цього зростає і суб'єктивна цінність власних досягнень, що викликає нові, афективні форми поведінки: перебільшення своїх достоїнств, спроби знецінити свої невдачі.
Нове бачення "Я" через призму своїх досягнень кладе початок бурхливому розвитку дитячого самосвідомості. Я дитини, опредмечівая в результаті діяльності, постає перед ним як об'єкт, який не збігається з ним. А це означає, що дитина вже здатна здійснити елементарну рефлексію, яка розгортається не у внутрішньому, ідеальному плані, а має розгорнутий зовні характер оцінки свого досягнення.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Основні завдання розвитку звукової культури мовлення — виховання звукової культури, збагачення й активізація словника, формування граматичного ладу мовлення, навчання зв'язному мовленню — вирішуються протягом всього дошкільного дитинства, однак на кожному віковому етапі йде поступове ускладнення змісту мовленнєвої роботи, змінюються і методи навчання. У кожній з перерахованих задач є ціле коло проблем, які необхідно вирішувати паралельно і вчасно.

Культура мовлення. Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мови. Культура мовлення – це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Звукова культура мовлення – це фонетично правильна і чиста вимова звуків і слів рідної мови; орфоепічно правильна вимова слів і фраз, що відповідає нормам літературної вимови з правильними наголосами, інтонаціями, паузами і відповідним темпом; чітка дикція; розвинутий фонематичний слух, правильне мовне дихання, вміння контролювати силу голосу.

До загальних мовленнєвих навичок належить мовленнєве дихання, що подає повітря до голосових зв'язок і всього мовленнєвого апарату. Правильне дихання забезпечує нормальне звукоутворення, створює умови для підтримання відповідної гучності мовлення, пауз, засобів інтонаційної виразності.

У дошкільників дихальні м'язи ще досить слабкі, легені малі за об'ємом, тому мовленнєве дихання у них неглибоке, верхньогрудне, вдих переривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають перед кожним словом, навіть посередині слова, «ковтають» закінчення слів, невиразно читають вірші. Створюється враження, що дитина захлинається. Вихователь зобов'язаний навчити дитину правильного мовленнєвого дихання відповідно до її віку.

Під час дихання дитина повинна прийняти правильне положення: грудна клітка розгорнута, плечі відведені назад, розслаблені, голова дещо піднята. Бажано, щоб дитина поєднувала початок видиху з початком мовлення.

Сила голосу — це властивість голосу вимовляти звуки голосно, середньо, тихо, пошепки. Силою голосу забезпечуються такі засоби виразності: словесний і фразовий наголоси, можливість виділення деяких моментів фрази сильнішим голосом, чітка артикуляція звуків. Основна умова звучності голосу — глибоке дихання і здорові голосові зв'язки. Висота голосу залежить як від будови голосових зв'язок, їхньої товщини і довжини, так і від ступеня емоційного мовлення.

Вихователю слід пам'ятати, що у дітей дошкільного віку досить специфічні властивості голосу. Гортань у них значно коротша, ніж у дорослих, голосові зв'язки теж тонші й коротші, а легені менші за об'ємом, тому голос у дітей може бути тихим, слабким, іноді крикливим, зустрічаються й басисті, глухі, сиплі голоси, мовлення монотонне, оскільки відсутня модуляція голосу.

Отже, голос дитини потрібно берегти, не дозволяти їй кричати (викликає перенапруження голосових зв'язок), голосно розмовляти у холодну погоду, надзвичайно голосно читати вірші на святкових ранках.

До засобів інтонаційної виразності належать мелодійність мовлення (ніжність, співучість, м'якість), темп, ритм, тембр (веселий, сумний, тривожний), фразовий і логічний наголос (паузи між мовленнєвими відрізками, підвищення або зниження голосу залежно від змісту вислову).

Наступною складовою звукової культури мовлення є фонематичний слух.

Фонематичне сприйняття — це здатність сприймати на слух і точно диференціювати усі звуки мови (фонеми), особливо подібні за звучанням. Недостатній розвиток фонематичного сприйняття гальмує процес звуковідтворення у дітей, звуки формуються із затримкою і часто спотворені, навіть ті, що вимовляються дітьми правильно. Фонематичне сприйняття — це здатність визначати звуки в слові, їх послідовність і кількість. Диференціація звуків на слух: розпізнаються передусім шиплячі та свистячі приголосні звуки. Далі дитина розрізнює тверді та м'які звуки. В.І.Бельтюков зазначає, що тверді диференціюються краще, ніж м'які. Пізніше дитина розрізняє на слух сонорні та шумні звуки, за ними відбувається диференціювання глухих і дзвінких і останніми – проривних і фрикативних.

У старшому дошкільному віці м'язи артикуляційного апарату достатньо міцні і діти вже здатні правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Однією з причин неправильної вимови є зміна молочних зубів на постійні. В дітей цього віку добре розвинений фонематичний слух. Водночас, не всі діти легко розрізнюють на слух дзвінкі, глухі, тверді та м'які, шиплячі й свистячі приголосні звуки. Діти правильно розпізнають питальну, окличну, розповідну інтонації, можуть інтонаційно передавати свої почуття: радість, сум, здивування, острах, гнів. Більш тривалим стає видих, на одному видиху можуть вимовити фразу із 3-5 слів.

Отже, за нормальних обставин, всі діти до шести років повинні оволодіти звуковою культурою мовлення. Але дитячий мозок ще не достатньо чітко диференціює точні мовленнєві рухи; слабко розвинуті органи, що сприймають і відтворюють звуки (вухо недостатньо правильно розрізнює звуки мови, язик заповнює більшу частину ротової порожнини тощо).

Щодо розвитку звукової сторони мови, то до кінця дошкільного віку дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їхню вимову. Однак цього ще недостатньо для переходу до навчання грамоти і тому для цього дуже важливо мати чітке уявлення про звуковий склад мови (слів) і вміти аналізувати їх.

Навчання грамоти – найважливіший етап розвитку усвідомлення звукової сторони мови. У зв'язку з цим виникає інтерес до дослідження можливостей дитини-дошкільника аналізувати звуковий склад слів.

Отже, передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі: 

1. розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєво-рухового аналізаторів; 
2. розвиток фонематичного слуху; 
3. гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки; 
4. правильне мовлення оточуючих; 
5. змістовність життя дітей у ЗДО; 
6. наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика дітей; 
7. спільна робота ЗДО і сім'ї у вихованні звукової культури мовлення.

ЄДНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО І РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

 

ЄДНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО

І  РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

Сім'я як специфічна педагогічна система

Сім'я, родина - це група людей, яка складається з чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи прийомних) та інших близьких родичів, що живуть разом; соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілізації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства.

Виховна функція - полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві.

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родини з суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод.

Виховання дітей - одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, становлення особистості.

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродинних стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини.

Сім'я - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань.

В. О. Сухомлинський

Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве.

Фізичне виховання виступає сьогодні на перший план, бо пріоритет здоров'я є найвищим. У сім'ї фізичне виховання дітей забезпечується створенням здорового способу життя, правильною організацією розпорядку дня, заняттями спортом, загартуванням організму і под.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у розвитку пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і талантів дітей; формуванні свідомого ставлення до знань і постійного їх оновлення, прагненні до освіти й творчого самовдосконалення.

Моральне виховання в сім'ї плекає гуманістичні основи особистості: любов, повагу, співпереживання, милосердя, доброту, совість, чесність, порядність, справедливість, гідність, обов'язок. У родині зберігається і шанується рідна мова, свобода, незалежність, єдність роду, народу, демократизм стосунків, самостійність та ініціативність.

У сім'ї формуються всі складові справжнього громадянства. Вона є першою спільнотою дитини, що виховує суспільні якості, вчить проявляти свою особистість відповідно до суспільних вимог, для спільного добра. Родина виховує члена суспільства, національно свідомого громадянина.

Трудове виховання в українській родині закладає основи майбутнього життя дітей. Воно забезпечує розуміння праці як вищої цінності людини і суспільства, повагу до людей праці, формує працьовитість, господарність, бережливе ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств, готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Художньо-естетичне виховання в сім'ї закладає основи естетичної культури дітей. У родині відбувається перше естетичне сприйняття прекрасного в природі і навколишній дійсності; формуються естетичні смаки і почуття; створюються умови для оволодіння надбаннями національного мистецтва, музики, побуту, ремесел тощо; виховується потреба створювати навколо себе прекрасне; розвиваються таланти і обдарування дітей.

Методи сімейного виховання - це способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не вирізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку: надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє особистий приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізованим і здебільшого ґрунтується на її конкретних вчинках.

Всіма батьками використовуються: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, які шкодять фізичному і психічному здоров'ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір методів залежить від педагогічної культури родини, її уявлення про цінності, розуміння мети виховання, ролі батьків у становленні особистості дитини, стилю взаємин в сім'ї та іншого. Тому методи несуть на собі яскравий відбиток виховних пріоритетів родини: одна хоче виховати покірність, і тому її методи спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих; інша вважає більш важливим виховання самостійності, вияв ініціативи і, природно, знаходить для цього відповідні методи.

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед них: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, символи, атрибути, реліквії сім'ї та інше.

Важливе місце у вихованні дітей у сучасній родині мають зайняти трудові, моральні, естетичні та інші народні звичаї і традиції. Святкування сім'ями дат народного календаря, що включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День перемоги, День матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Трійця, Івана Купала, Свято зажинок і обжинок, Свято знань, День сім'ї та

Національної незалежності. Дати родинного календаря: день родини, дні народження кожного члена сім'ї, сімейні ювілеї, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків. Ці заходи сприятимуть єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу, зростанню національної свідомості, самоповаги і поваги до інших народів.

 

ВІКОВІ МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

 

ВІКОВІ МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

 

Формування правильної вимови у дітей – це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати звернене до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним.  Велику увагу треба приділяти розвитку функції дрібних м’язів  рук. Рухи рук  тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприйняття, просторового орієнтування, координації рухів.

Рівень розвитку дрібної моторики – один із найважливіших показників інтелектуального рівня дитини. Розвиток дій з предметами в середньому дошкільному віці позитивно впливає на формування пізнавальних психічних процесів: сприйняття, пам’яті, уваги, уяви і, звичайно, на удосконалення мовлення малюків. Тому в заняттях та ігрових вправах з чотирирічною дитиною роботу з розвитку дрібної моторики та координації рухів слід продовжувати.

Пальчикові ігри – це існування за допомогою пальців коротеньких римованих історій, казок тощо. Багато ігор такого роду вимагають участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в просторових поняттях («праворуч», «ліворуч», «вгору», «вниз» тощо).

 У ході пальчикових ігор діти, повторюючи рухи дорослого, активізують моторику рук. Тим самим відпрацьовуються спритність, уміння координувати власні рухи, концентрувати увагу на одному виді діяльності. Пальчикові ігри також сприяють розвитку творчості малят, образного мислення, уяви, фантазії.

Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу до школи. Батьки Рівень розвитку дрібної моторики – один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам'ять, увага, зв’язне мовлення.

Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини; по-друге, покращують розвиток мовлення малюка; по-третє,готують його до оволодіння навичок письма.

З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та  дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом, не забуваючи про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т.п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитку дрібної моторики та координації рухів має стати важливою частиною підготовки до школи.

Пропонуємо Вашій  увазі  завдання,  які  сприяють  розвитку  дрібної    моторики  рук. 

 1.Застібати і розстібати ґудзики (спочатку великі, потім дрібні).

2.Використовуючи стрічки, шнурки навчити дитину зав'язувати і розв'язувати бант, вузол.

 3.Навчити дитину стискати і розтискати кулаки.

 4.Навчити робити руками кільця з великого і інших пальців одночасно.

 5.Робити рух  «долоню» - «кулак» кілька разів поспіль.

 6.Збирати з дитиною пірамідки, матрьошки.

 7.Викладати з кубиків доріжку, парканчик, лавочку, столик, ворота.

 8.Катати олівець між долонями.

 9.Обертати олівець великим і вказівним пальцем.

 10.Грати з мозаїкою і пазлами.

 11.Працювати з розмальовками, малювати.

 12.Ліпити з глини, тіста, пластиліну.

 13.Нанизувати намистинки, гудзики на нитку.

 14.Зробити гороховий басейн. В коробку з-під взуття насипати горох і квасолю. На дно покласти кілька дрібних іграшок. Дитина шукає ці іграшки, «купаючи руки в басейні».

15.Розкладати перемішані горох і квасоля на 2 коробки.

16. Щоденний масаж кистей рук, включаючи кожний палець.

17. Пальчикова гімнастика.

Увага! Ігри з дрібними предметами проводити тільки під наглядом дорослих!

Спеціалістами доведено: що чим більше дрібні рухи підвладні руці тим краще прогресує розвиток розумової діяльності. Рухи пальців і кисті рук дитини мають особливу розвивальну дію. Регулярні вправи з пальцями поліпшують пам'ять, розумові здібності дитини, усувають її емоційне напруження, покращують діяльність серцево-судинної системи, розвивають координацію рухів, силу та спритність рук, підтримують життєвий тонус.

 

«ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ»

 

«ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ»

МОВЛЕННЯ ВИХОВАТЕЛЯ -

один з основних чинників мовленнєвого розвитку дітей

Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

М. Рильський

Мова - духовне багатство народу (Василь Сухомлинський)

Практика сьогодення свідчить, що мовлення дітей різко погіршується. Багато дітей мають низькі та середні досягнення з усіх показників та характеристик мовленнєвих та комунікативних навичок. Особливо помітні відхилення від вікових норм у тих випадках, коли йдеться про розгорнутість, логічність, зв'язність мовлення — і все це стає масовим явищем. Цьому є багато причин, і одна з них — нестача часу у батьків на спілкування із своїми дітьми. Тоді як значимість ролі дорослого для психічного розвитку дитини визнається всіма дослідниками, які наголошують, що дитина не може нормально жити й розвиватися поза стосунків з іншою людиною, вона від народження включена у суспільні відносини.

Очевидно, що таке розуміння умов психічного розвитку дитини висуває на перший план роль спілкування з дорослим. Лише близький дорослий є для дитини носієм культури і лише він може передати її дитині.

Вплив ЗМІ на мовленнєвий розвиток дітей

А що ми маємо нині? Телевізор стає практично єдиним співбесідником і вчителем дитини. Можливо, це не було б так страшно, якби з екрана лунало чітке, грамотне мовлення, але, на жаль, переклади за кадром, навіть дитячих мультфільмів, чомусь на диво незграбні, вайлуваті і часто «шепеляві». Багато дикторів вважають дуже дотепним імітувати заїкання, невиразно вимовляти слова тощо. Це все є порушенням мовленнєвих норм. І за цими зразками опановують мовлення сучасні маленькі діти. Ненормативна лексика, «рваний», так би мовити розмовний стиль спілкування на екрані, реклами, кліпи з мерехтінням не пов'язаних логікою або сюжетом кадрів спричиняють порушення мовлення навіть у дуже здібних у мовленнєвому плані дітей.

У розмові з такою дитиною дивуєшся, як легко вона відтворює слова з реклам, як влучно вписує ці готові фрази у канву розмови, і міркуєш, а що можна зробити, щоб для висловлювання своїх думок дитина використовувала також готові фрази, але високого рівня. Адже використання часто-вживаних виразів допомагає дитині спілкуватися з однолітками та дорослими, особливо, коли ці стійкі словосполучення знайомі кожній стороні.

Роль фольклору у формуванні зв'язного мовлення старших дошкільників

Які ж готові, стійкі фрази ми можемо назвати бажаними у мовленні наших дітей? З огляду на одне з найважливіших завдань дошкільної освіти — виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови... — варто звернутися до народної творчості. Адже народна творчість є невичерпним джерелом педагогічного розвивального впливу, який допоможе збагатити арсенал засобів формування зв'язного мовлення дошкільників. Зокрема, це такі малі форми фольклору, як прислів'я та приказки. Ми настільки звикли вживати ці слова разом, що часом сприймаємо їх як синоніми. Та відмінність між ними є.

Вплив прислів'їв та приказок на влучність та образність мовлення

Важко переоцінити вплив прислів'їв та приказок на влучність та образність мовлення. Про важливу роль прислів'я або образного висловлювання, можна сказати: «Мудрому говорять не прозою, а прислів'ям». І дійсно, для мудрої людини не потрібно довгих пояснень, щоб зрозуміти, як слушно поводитися.

Влучні прислів'я допомагають нам розуміти сенс сказаного, а також спонукають правильно діяти. Уміле використання прислів'я завжди вважали ознакою мудрості. Прислів'ям можна починати або закінчувати бесіду. Крім того, вони можуть дуже влучно вписуватися у канву розмови, і тоді досить важко помітити вжите під час бесіди прислів'я.

Дослідження свідчать, що майже 70% дітей старшого дошкільного віку мають низький рівень знань про малі форми фольклору, а 25% дітей — середній рівень. Старші дошкільники не розуміють різницю між приказкою та прислів'ям.

Не зафіксовано жодного випадку вживання дітьми малих форм фольклору у мовленні.

Які ж методи, могли б прилучити дітей до зразків народної мудрості?

Ситуативність малих форм фольклору

Не слід забувати, що природною якістю малих форм фольклору саме і є ситуативність. Влучне прислів'я чи приказка вписується у ситуацію настільки точно, що здається інакше й не скажеш. «Сон не побачиш, поки не заснеш», — говорить народна мудрість. Іншими словами, прислів'я недоречне, поки для нього нема приводу, так само як сон неможливо побачити, поки не заснеш. З огляду на це слід активно використовувати малі форми фольклору для розвитку у дітей розуміння взаємозв'язку між мовленням людини та ситуацією взаємодії.

Використовуючи в мовленні прислів'я та приказки, дорослий учить дитину спілкуватися виразною мовою. А спілкування з дорослим — основне джерело формування мовленнєвих умінь та навичок дитини.

Використання проблемних ситуацій

Ефективним виявилося використання проблемних ситуацій, під час розв'язання яких педагог має змогу вчити дітей міжособистісного спілкування як з однолітками, так і з дорослими. Створення проблемної ситуації — один із влучних прийомів активізації мислення дітей, а, отже, і мовлення. Результати досліджень свідчать, що не досить пропонувати дітям різний мовленнєвий матеріал. Необхідно ставити перед ними нові комунікативні завдання, які потребують нових засобів для їх розв'язання. Саме такий підхід сприяє розвитку мовленнєвих здібностей, формуванню інтересу до мовлення, розвиненого почуття мовлення, формує творчий підхід до використання засобів спілкування у різних ситуаціях.

Перед дітьми треба ставити завдання, які наразі випереджають рівень їхнього розвитку. Тобто, проблеми, що постають перед дошкільниками, не повинні бути занадто легкими, а отже, розв'язати їх можна лише інтенсивно напружившись розумово.

Значення міжособистісного спілкування

Міжособистісне спілкування істотно впливає на формування зв'язного мовлення дошкільників, зокрема і спілкування з однолітками.

Спілкуючись одне з одним або з дорослим, діти засвоюють готові фрази і використовують їх у своєму мовленні. Однак, дорослий у спілкуванні з дітьми подає зразок мовленнєвої діяльності і критерії її правильності. А у стосунках з однолітками відбувається взаємне збагачення дітей мовленнєвим досвідом.

Дитина з високим рівнем мовленнєвого розвитку є взірцем для тих, у кого недостатньо сформовані мовленнєві навички.

Особливості засвоєння дітьми усталених мовленнєвих виразів

Допомогти дітям побачити красу народного слова, та навчити їх використовувати прислів'я та приказки у мовленні буде не легко. Те, що діти швидко запам'ятовують і відтворюють у мовленні фрази з рекламних роликів і кінофільмів, пояснюється не лише тим, що вони часто повторюються, а й тим, що ці «стійкі словосполучення» не несуть інтелектуального навантаження, і для їх запам'ятовування не треба докладати великих зусиль. Діти часто бачать ситуацію, у якій промовляються ці низькопробні фрази, і, коли подібна ситуація трапляється у їхньому житті, вони легко відтворюють почуте. При цьому діти не звертають уваги на реакцію партнерів зі спілкування, тому їм легко використовувати подібне «сміття».

Лексичні та мовленнєві вправи

Одним із дієвих методів розвитку мовлення дошкільників є використання лексичних та мовленнєвих вправ. Це завдання практичного характеру для вправляння дітей в активному вживанні слів-означень, антонімів, створенні синонімічного ряду тощо. Метою такого вправляння є розвиток словника:

§   збагачення його образними словами — золоте листячко; сонне дерево;

шовкова травиця;

§   розкриття метафоричних образів — вітер гладив ниви; море заснуло; струмок гомонить; небо цвіте хмарами; небо обтрушує зорі в озерце.

Для урізноманітнення вправ  можна використовувати поетичні твори.

Адже поезія є невичерпним джерелом, звідки можна брати яскраві приклади образних порівнянь та метафор.

Використання лексичних та мовленнєвих вправ сприяє розвитку мислення дітей, забезпечує достатній лексико-граматичний запас для висловлювань, робить мовлення дітей більш виразним і барвистим. Дошкільники залюбки виконують вправи, в яких треба:

§   підібрати синоніми до заданих слів;

§   замінити слово іншим, близьким за значенням;

§   завершити порівняння, метафору;

§   перетворити непоширене речення на поширене;

§   відгадати слово; «розфарбувати» слова тощо.

Мовленнєві логічні задачі

Мовленнєві логічні задачі — це розповіді-загадки про природу, відповіді на які дитина може дати лише тоді, коли чітко усвідомлює закономірності та причинно-наслідкові зв'язки між явищами та об'єктами в природі. Тому перед їх використанням ми обов'язково проводимо відповідну роботу. Проблемні запитання спонукають малюків до пізнання, розвивають логічне мислення, активізують мовлення: у дітей виникає бажання висловлюватися, говорити, ділитися своїми припущеннями, знаннями. На перших етапах розв'язанню мовленнєвих задач ми присвячуємо ціле заняття або ж використовуємо їх як частину бесіди, розповіді за картиною тощо. Надалі аби активізувати розумову діяльність дітей, пропонуємо їм самостійно складати мовленнєві задачі.

Розвиток мовлення — це не лише збагачення словника, формування звукової, граматичної культури та удосконалення зв'язного мовлення.

Насамперед, це — розвиток вміння спілкуватися. Тому ми вчимо дітей робити повідомлення, пояснювати, переконувати, доповнювати, домовлятися, хвалити, надихати, дискутувати, вітати, слухати інших, користуватися вербальними та невербальними (міміка, жести, рухи) засобами виразності.

Щоб виховати справжню людину, наша вітчизняна педагогіка повертається до високо результативного,  апробованого століттями педагогічного досвіту народу. Первинність культурно-історичних традицій народу, їх діалектична єдність із загальнолюдською культурою набирають чинності вихідного принципу при визначенні змісту освіти і виховної діяльності школи.

Отже, прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.