ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Основні завдання розвитку звукової культури мовлення — виховання звукової культури, збагачення й активізація словника, формування граматичного ладу мовлення, навчання зв'язному мовленню — вирішуються протягом всього дошкільного дитинства, однак на кожному віковому етапі йде поступове ускладнення змісту мовленнєвої роботи, змінюються і методи навчання. У кожній з перерахованих задач є ціле коло проблем, які необхідно вирішувати паралельно і вчасно.

Культура мовлення. Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мови. Культура мовлення – це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Звукова культура мовлення – це фонетично правильна і чиста вимова звуків і слів рідної мови; орфоепічно правильна вимова слів і фраз, що відповідає нормам літературної вимови з правильними наголосами, інтонаціями, паузами і відповідним темпом; чітка дикція; розвинутий фонематичний слух, правильне мовне дихання, вміння контролювати силу голосу.

До загальних мовленнєвих навичок належить мовленнєве дихання, що подає повітря до голосових зв'язок і всього мовленнєвого апарату. Правильне дихання забезпечує нормальне звукоутворення, створює умови для підтримання відповідної гучності мовлення, пауз, засобів інтонаційної виразності.

У дошкільників дихальні м'язи ще досить слабкі, легені малі за об'ємом, тому мовленнєве дихання у них неглибоке, верхньогрудне, вдих переривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають перед кожним словом, навіть посередині слова, «ковтають» закінчення слів, невиразно читають вірші. Створюється враження, що дитина захлинається. Вихователь зобов'язаний навчити дитину правильного мовленнєвого дихання відповідно до її віку.

Під час дихання дитина повинна прийняти правильне положення: грудна клітка розгорнута, плечі відведені назад, розслаблені, голова дещо піднята. Бажано, щоб дитина поєднувала початок видиху з початком мовлення.

Сила голосу — це властивість голосу вимовляти звуки голосно, середньо, тихо, пошепки. Силою голосу забезпечуються такі засоби виразності: словесний і фразовий наголоси, можливість виділення деяких моментів фрази сильнішим голосом, чітка артикуляція звуків. Основна умова звучності голосу — глибоке дихання і здорові голосові зв'язки. Висота голосу залежить як від будови голосових зв'язок, їхньої товщини і довжини, так і від ступеня емоційного мовлення.

Вихователю слід пам'ятати, що у дітей дошкільного віку досить специфічні властивості голосу. Гортань у них значно коротша, ніж у дорослих, голосові зв'язки теж тонші й коротші, а легені менші за об'ємом, тому голос у дітей може бути тихим, слабким, іноді крикливим, зустрічаються й басисті, глухі, сиплі голоси, мовлення монотонне, оскільки відсутня модуляція голосу.

Отже, голос дитини потрібно берегти, не дозволяти їй кричати (викликає перенапруження голосових зв'язок), голосно розмовляти у холодну погоду, надзвичайно голосно читати вірші на святкових ранках.

До засобів інтонаційної виразності належать мелодійність мовлення (ніжність, співучість, м'якість), темп, ритм, тембр (веселий, сумний, тривожний), фразовий і логічний наголос (паузи між мовленнєвими відрізками, підвищення або зниження голосу залежно від змісту вислову).

Наступною складовою звукової культури мовлення є фонематичний слух.

Фонематичне сприйняття — це здатність сприймати на слух і точно диференціювати усі звуки мови (фонеми), особливо подібні за звучанням. Недостатній розвиток фонематичного сприйняття гальмує процес звуковідтворення у дітей, звуки формуються із затримкою і часто спотворені, навіть ті, що вимовляються дітьми правильно. Фонематичне сприйняття — це здатність визначати звуки в слові, їх послідовність і кількість. Диференціація звуків на слух: розпізнаються передусім шиплячі та свистячі приголосні звуки. Далі дитина розрізнює тверді та м'які звуки. В.І.Бельтюков зазначає, що тверді диференціюються краще, ніж м'які. Пізніше дитина розрізняє на слух сонорні та шумні звуки, за ними відбувається диференціювання глухих і дзвінких і останніми – проривних і фрикативних.

У старшому дошкільному віці м'язи артикуляційного апарату достатньо міцні і діти вже здатні правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Однією з причин неправильної вимови є зміна молочних зубів на постійні. В дітей цього віку добре розвинений фонематичний слух. Водночас, не всі діти легко розрізнюють на слух дзвінкі, глухі, тверді та м'які, шиплячі й свистячі приголосні звуки. Діти правильно розпізнають питальну, окличну, розповідну інтонації, можуть інтонаційно передавати свої почуття: радість, сум, здивування, острах, гнів. Більш тривалим стає видих, на одному видиху можуть вимовити фразу із 3-5 слів.

Отже, за нормальних обставин, всі діти до шести років повинні оволодіти звуковою культурою мовлення. Але дитячий мозок ще не достатньо чітко диференціює точні мовленнєві рухи; слабко розвинуті органи, що сприймають і відтворюють звуки (вухо недостатньо правильно розрізнює звуки мови, язик заповнює більшу частину ротової порожнини тощо).

Щодо розвитку звукової сторони мови, то до кінця дошкільного віку дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їхню вимову. Однак цього ще недостатньо для переходу до навчання грамоти і тому для цього дуже важливо мати чітке уявлення про звуковий склад мови (слів) і вміти аналізувати їх.

Навчання грамоти – найважливіший етап розвитку усвідомлення звукової сторони мови. У зв'язку з цим виникає інтерес до дослідження можливостей дитини-дошкільника аналізувати звуковий склад слів.

Отже, передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі: 

1. розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєво-рухового аналізаторів; 
2. розвиток фонематичного слуху; 
3. гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки; 
4. правильне мовлення оточуючих; 
5. змістовність життя дітей у ЗДО; 
6. наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика дітей; 
7. спільна робота ЗДО і сім'ї у вихованні звукової культури мовлення.